"Чи цi люди вбогi, чи Балашиха зовсiм не хазяйка? Довго прийдеться менi вчити цю Мелашку, - подумала Кайдашиха i важко зiтхнула. - Коли б хоч не була така сатана, як Мотря. I в Мотрi непоганi брови, а за тими бровами цiла купа лиха".
- Погана в вас в Бiєвцях горiлка, неначе сироватка з перцем, - сказав Кайдаш, згадуючи ту чудову запiканку з червоним перцем, що вiн пив на розглядинах у Довбиша.
- Погана, бо iродiв шинкар розводить водою, - проморив Балаш. - Бодай йому смерть така, як оця горiлка.
- Так тiльки смердить горiлкою, - сказав Кайдаш.
Хазяїн почастував Кайдашиху. Кайдашиха багато приказувала, а мало випила.
"Ну, та й горда моя сваха! Тiльки полоще губи в чарцi", - подумала Балашиха.
Поки старi балакали та пили, Мелашка затопила в печi i полiпила вареники. Кайдашиха не зводила з неї очей та все скоса поглядала на чорнi, неначе житнi вареники на ситi.
Незабаром i вареники поспiли. Балашиха одцiдила їх на друшляк i подала на стiл.
- Вибачте на цей раз, будьте ласкавi. До вареникiв нема меду, - сказала хазяйка.
- Та обiйдемось, моє серденько, i без меду. Чи це житнi, чи пшеничнi вареники? - спитала Кайдашиха.
- Та це в нас така пшениця вродила, - сказала хазяйка, - не пшениця, а якась мiшаниця з житом.
Кайдащиха полизала вареники, виїла полуниці, а тiсто покинула на полумиску.
Полуднуючи, свахи зговорилися, щоб зараз пiсля Петра в першу недiлю справити весiлля. Лаврiн пiшов з Мелашкою в садок i не мiг з нею наговоритися.
- Якби батько не оддав мене за тебе, то я б сама собi смерть заподiяла, - говорила Мелашка до Лаврiна.
- Чи не буде Мелашко, тобi скучно за Бiєвцями? - спитав Лаврiн.
- Там менi буде веселенько, де ти будеш зо мною, моє серденько, - сказала Мелашка.
- Балашиха вийшла й покликала Лаврiна й Мелашку полуднувать. Балаш почастував їх з своїх рук i налив чарку Кайдашисi. Кайдашиха взяла чарку в руки, i хоч була сердита, але таки не вдержалась i розпустила на всю хату мед своїм язиком.
- Будь же, дочко, здорова, як риба; гожа, як рожа; весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як свята земля! Дай тобi, боже, спiшно робити; щоб твої думки були повнi, як криниця водою, щоб твоя рiч була тиха та багата, як нива колосом. Дай вам, боже, i з роси, i з води; нехай ваше життя буде мiж солодкими медами, мiж пахучими квiтками.
Кайдашиха таки випила чарку, хоч i скривилась, як середа на п'ятницю. Мелашчина краса таки розв'язала їй язик й витягла з його меду цiлий вулик.
Кайдашi надвечiр розпрощались з новими сватами i поїхали додому.
- Гордi нашi свати, нема що сказати, - сказала Балашиха. - Не знаю, чи добре тобi, дочко, буде в цiєї чепуристої свекрухи, - промовила вона до Мелашки.
Нешвидкою ступою потяглися Кайдашевi воли вздовж Западинцiв. Кайдашиха сидiла високо на возi i вже поховала свої жовтi сап'янцi, прикривши їх свитою. Лаврiн iшов осторонь коло воза.
- Ой, поганяй швидше воли! - крикнула Кайдашиха на чоловiка. - Коли б завидна вилiзти з цього каторжного вулика. Буду пам'ятати, коли їздила на цi Западинцi. Не заманите мене сюди й калачем. Поробили дверi, нiчого сказати! Трохи собi голови не знесла, а на очiпку зробила собi правдивi Западинцi.
- Зате ж, мамо, в вас на головi, мабуть, набiгли цiлi Семигори. Чи велика, мамо, моргуля на головi? - спитав насмiшкувато Лаврiн.
- Моргуля!. Твоя теща правдива моргуля. Хлiба не вмiє доброго спекти. Набралася лиха, поки вивчила багачку Мотрю, а за цiєю невiсткою наберуся три копи лиха, ще й з верхом. Мотря пригнала в двiр стрижену ягницю, а твоя Мелашка, мабуть, прижене оту стрижену кiшку.
Кайдашиха лаялась та все подивлялась набiк, чи часом не вглядить де знайомих людей. Їй здавалось, що проти неї назустрiч вийде вся бiєвська громада з головою на чолi.
- Поганяй-бо швидше! Може, забiжу на часок до попадi та хоч пополудную гаразд, та досхочу нап'юся наливки. Я в тутешньої попадi, як у себе вдома.
Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пiшла в двiр.