Вернувшись додому, Кайдашиха поїхала в Богуслав на ярмарок, набрала Мелашцi на спiдницю й на хвартух, купила здорову гарну хустку й новий жовтий з червоними квiтками очiпок. Через два тижнi Мелашка обродинилась: вона мала сина.
VII
У Кайдашевiй хатi стала мирнота: свекруха помирилась з невiсткою. Зате на дворi, мiж двома господарями, старим та молодим, почався нелад. Лаврiн вже вважав себе за господаря. Вiй був менший син у батька, i все батькiвське добро, по українському звичаю, припадало меншому синовi. Лаврiн знав, що батькова хата, батьковi воли й вози, все батькiвське добро - все те його добро. Вiн перестав слухати батька, а батьковi хотiлось порядкувать в господарствi. Кайдаш постарiвся i став ще частiше заглядать в корчму, запиваючи давнє панщанне горе. Всi грошi, що вiн заробляв у пана та в людей на возах, на плугах та боронах, старий Кайдаш пропивав у шинку.
Вiн не давав Лаврiновi грошей до рук, i Лаврiновi стало важко покорятись дражливому та лайливому батьковi.
У петрiвку починалась косовиця та гребовиця, а тим часом достиг i раннiй ячмiнь-рихоль.
Старий Кайдаш загадав звечора Кайдашисi та Мелашцi гребти сiно, а Лаврiновi косити ячмiнь. Другого дня Мелашка взяла на руки дитину, причепила на спинi колиску й триноги для колиски; Кайдашиха забрала граблi, тикву з водою, i вони вирядились у поле.
Старий Кайдаш порався в повiтцi коло свого майстерства. Коли дивиться вiн, серед двору Лаврiн запрягає воли, а коса лежить на призьбi.
- Чом це ти, Лаврiн, i досi не йдеш у поле? Чи ти не бачиш, що сонце вже от-от поверне на полудень? - спитав Кайдаш. - Та нащо ж ти оце запрягаєш воли?
- Поїду до млина. Казала мати, що нема борошна, - обiзвався Лаврiн, завертаючи воли до воза.
- А я ж тобi велiв iти косити ячмiнь?
- Постоїть до завтра, не де дiнеться, не втече.
- Ти ж знаєш, що ячмiнь зовсiм стиглий: зараз висиплеться.
- Ячмiнь ще не зовсiм стиглий, ще два або три днi постоїть, - обiзвався Лаврiн. - Гей, перiстий! Ший ставай! - крикнув вiн на вола.
- Iди в поле косити, кажу тобi! Як треба буде до млина, то я сам поїду.
- I я дорогу знайду. Iдiть, тату, в повiтку та майструйте коло воза.
Син не слухав батька.
Старий Кайдаш плюнув i пiшов у повiтку, а Лаврiн почав запрягать воли.
"Заженуть мене синки швидко на пiч", - думав старий Кайдаш, майструючи в повiтцi.
Другого дня Лаврiн узяв косу i пiшов з Мелашкою та з матiр'ю до ячменю. Батько мовчав та тiльки поглядав на Лаврiна.
- Чи це йдеш на поле, не питаючись мене? - спитав Лаврiна батько.
- А хiба ж Карпо вас питається, як iде на поле? А чим же я гiрший од Карпа? - обiзвався Лаврiн, кинувши косу й перевесла на плечi.
- А як прийдеться платить подушне та за землю, то й тодi мене не спитаєшся? - спитав Кайдаш.
- Ви берете грошi в свої руки, то ви й платiть. Давайте менi грошi до рук, то й я буду платить, - сказав Лаврiн.
- Може, ти хочеш, щоб я й тобi видiлив твою частку поля, як Карповi?
- Нащо? Ваша частка - i моя частка; ви сьогоднi господар, а я завтра, - сказав Лаврiн.
- Добре поважаєш старого батька! Покарає тебе господь за мене, а як не тебе, то твоїх дiтей, - сказав батько.
- Не питай старого, а питай бувалого, - сказав Лаврiн. - Карали ви Мотрю, карали вже й Мелашку i без господа; буде з нас тiєї кари.
З того часу Лаврiн загарбав хазяйство в свої руки. Батько мусив мовчати i рiдко коли вмикувався в хазяйство. Вiн бiльше майстрував, заробляв грошi, постiв усi п'ятницi та з горя, сливе, щодня вертався ввечерi додому з шинку п'яний. Його голова стала сива, аж бiла, тiльки брови чорнiли на широкому блiдому лицi та темнi очi блищали, неначе в ямках, глибоко позападавши пiд бровами.
Раз у спасiвку старий Кайдаш пiшов в суботу на вечерню. Сонце стояло над лiсом. Церква була порожня. В бабинцi стояла одним одна баба. Кайдаш став навколiшки i бив поклони. Дяк спiвав жалiбну церковну пiсню. Коли це чує Кайдаш, щось потягує тоненьким голосом за дяком. Голос лився, як срiбло, десь зверху. Вiн пiдвiв очi й глянув на iконостас. Зверху на iконостасi стояв чималий золотий хрест з терновим вiнком на перехрестi, а по боках коло хреста стояли навколiшки два позолоченi янголи. Кайдаш глянув на янголiв, вони розтулювали роти i спiвали разом з дяком тоненькими голосами. Кайдаш стривожився й одвiв очi. Глянув вiн на намiснi образи, i вони спiвають, а разом з ними спiвають усi образи в церквi… Кайдаш перелякався i став на ноги. Слухає вiн i дивується. Кайдаш повертав головою на всi боки, всi образи спiвали. Дивиться вiн на образ Варвари. Варвара заворушила пальцями, повернула очима; на їй убрання замаяло. На образi Параскеви П'ятницi - з розкiшними, розпущеними по плечах кiсьми, з квiтками на головi - квiтки на головi затрусились, неначе од вiтру. Параскева П'ятниця повернула очима на його, мов жива.