— Геть звідси! Негайно! — зарепетував Грубер. — Забирайся геть!
Шель помітив, як Джонсон одвів руку назад. «Ударить…» — подумав він з дивним почуттям. Кароліна нерішуче відступила.
Удар був блискавичний. Грубер зойкнув і зігнувся, але за мить уже схопив суперники в обійми, намагаючись повалити його. Джонсон не міг вирватись і вдарив інспектора в голінку. Обидва скаженіло покотилися по підлозі. Грубер силкувався стиснути американця за горло, а той, вчепившись п'ятірнею в волосся німцеві, бив його головою об підлогу.
— Та зробіть же щось, ради бога! — благала Шеля перелякана Кароліна. — Вони повбивають один одного!
— Ні! — відказав Шель. — Це їхня справа…
Грубер протягло завив. Кароліна і Шель перезирнулися. Джонсон душив інспектора і, сопучи, хотів стати колінами йому на груди. Німець навмання молотив кулаками. Рантом він підігнув ноги і з усієї сили відіпхнув суперника. Джонсон упав горілиць, перекинувши стіл і стілець, що стояли позад нього.
І одразу схопився. З щоки текла кров, комір сорочки був роздертий, обличчя викривила гримаса люті. Коли Грубер, відсапуючись, підвівся, американець одним стрибком підскочив до нього і кулаком щосили ударив у набрякле обличчя. Німець зойкнув і, притискуючи долоні до рота, важко упав на спину.
Кароліна вп'ялася нігтями Шелю в руку. Він мимохіть пригорнув жінку до себе. Джонсон не зводив очей з Грубера. Стояв над ним і, важко дихаючи, стежив за кожним його рухом. Німець сперся на лікті, несвідомо глянув довкола, зітхнув і знепритомнів.
Американець повернув голову. Зиркнув спідлоба на заплакану дружину.
— Перестань, — мовив спокійно. Потім однією рукою поставив стіл, стілець і сів. — Негідник! — пробурмотів уже без люті. — Думав, що це йому минеться.
Журналіст узяв Грубера під пахви і потягнув на тахту. Обличчя німця було відразливе — кругом синяки, шкіра в кількох місцях розірвана, очі підпухли.
Шель підійшов до Кароліни.
— Подбайте, будь ласка, про інспектора, треба привести його до пам'яті.
Жінка слухняно підвелася й вийшла з кімнати. За хвилину повернулася з мискою та рушником. Шель запалив дві сигарети і одну всунув у рот американцеві. Джонсон жадібно затягнувся.
— Одчини вікно, Джоне, — сказав він. — Провітри цю стайню.
Шель відсунув завіску і прочинив віконниці. В кімнату дихнуло приємною прохолодою.
Кароліна намочила рушник і приклала компрес Груберу до лоба. На столику біля тахти стояла пляшка й дві чарки. Шель наповнив їх.
— Випий.
— Брр! — здригнувся Джонсон, відставляючи порожню чарку. — Що ж далі, Джоне?
— Почекаємо, поки Грубер отямиться.
— Дурниці! Фріц нам не потрібен. Давай оглянемо його квартиру. Може, знайдемо той чемодан чи папери, якщо вони справді у нього. — Джонсон важко підвівся, підійшов до розчиненого вікна і глибоко вдихнув повітря.
— Починаймо, — сказав він, роздивляючись навкруги. — Спершу цю кімнату.
— Немає жодного сліду, — озвався Джонсон після двадцяти хвилин марних пошуків.
— Міг сховати папери десь в іншому місці, але не думаю, щоб він це зробив. Адже збирався виїжджати з Гроссвізена… — Шель глянув на тахту.
Очі Грубера були заплющені, але дихав він уже спокійніше. Кароліна міняла компрес.
— Треба заглянути в машину, — запропонував журналіст непевно. — Якщо там нічого не знайдемо, зачекаємо, поки опритомніє. Ключі, мабуть, у нього.
Він підійшов до німця і обшукав його кишені.
— Є! — потрусив Шель в'язкою ключів.
Обидва вийшли на шосе. У машині знайшли ковдру і кілька газет. Журналіст відчинив багажник, просунув усередину руку й зразу ж торкнувся пальцями нерівної поверхні фібрового чемодана. Намацав ручку.
— Є щось? — спитав Джонсон.
— Є! — задоволено відповів Шель і вийняв чемодан. — Нарешті ключ до розв'язання загадки у наших руках.
Вони повернулися до кімнати, несучи невеликий, зім'ятий чемодан. Кароліна сиділа в кріслі й стежила за ними з неприхованою цікавістю. Передчувала, що наближається переломний момент в її житті, тільки не знала, чи сприятливим буде для неї закінчення цієї пригоди.
У чемодані лежали акуратно складені звичайнісінькі картонні сірі папки. Шель узяв верхню і нетерпляче розв'язав тасьми.
— Experimente und Forschungen zur Feststellung des Wesens und der Ursacheder Angst[35], — здивовано прочитав журналіст заголовок першої сторінки. — Теіl 1. Drohung Stimulus und die Konsequenzen[36].
— Ти розумієш? — спитав Шель у Джонсона.
— Поки що не дуже.
За кілька хвилин Шелю здалося, що він поринув у світ, повний жахливих фантазій. Педантично написані речення з старанно розставленими розділовими знаками свідчили про неймовірні, приголомшливі страхіття. Шель переглядав текст аркушів. Часом не розумів деяких формулювань, не замислювався над складними діаграмами й численними розрахунками, губився в силі-силенній визначень, висновків та складних діагностичних описів.
«Органічний стан, що характеризує страх, викликаний адреналіном, — читав він. — Піддослідний об'єкт: жінка слов'янської раси, років 26, фізична кондиція задовільна».
По цьому йшов перелік періодично збільшуваних доз та спостереження наслідків.
«Надмірно швидкий пульс, похолодіння рук і ніг, дрижання кінцівок… Об'єкт знервований і збуджений».
Кілька інших експериментів, сухі коментарі.
«Докази, одержані внаслідок цих дослідів, заперечують периферальну теорію емоцій і свідчать на користь теорії центральної…
Спроби викликати страх погрозою, що спирається на неправдоподібності… Наслідки негативні… Відсутність реакції. Спроби, що базуються на дійсній погрозі, наприклад, страх перед смертельною інфекцією… Наслідки позитивні. Досліди під час проведення цих заходів показують: серцебиття, високий тиск крові, швидке, спазматичне дихання…»
Далі:
«Докладний опис реакції індивіда після зачитання смертного вироку… Тиск, пульс, перспірація… Вирок скасовано на другий день — зміна фізичних реакцій. Висновки… Смертний вирок підтверджено… реакція… Погроза… страх… страждання — реакція».
«Досліди над градацією страху, викликаного умовами, які об'єкт звик поєднувати з фізичним болем… Висновки. Створення умов, що супроводили ситуацію, яка викликала надзвичайно страшні наслідки, достатньо, аби мати прояви переляку… Безпосередня погроза скалічення. Імпульсивне прагнення втечі… Досліди над реакцією об'єкту, позбавленого свободи руху, під час завдавання болю — в протиставленні до реакції людини, яка в ідентичній ситуації має можливість оборони».
«Поступове посилення страху може викликати рід божевілля». — І тут же — один з численних записів на полях: «Провести докладніші досліди в цьому питанні».
«Експеримент «Солона вода», проведений спільно з доктором Р. Групу людей позбавили їжі, дають лише солону воду… Ознаки фізичної кондиції, аналіз сечі й крові, виконаний доктором Р. Меморандум про зміни емоціонального стану…»
На чолі Після виступили краплини поту; день по дню — біль, жах… Слова і цифри почали плутатися, втрачати значення. Імпульси… Стимули… Рефлекси… Автопсія… Об'єкти… Реакції… Із списаних сторінок віяло стражданням, каліцтвом, смертю. Останній аркуш кожного експерименту було скріплено печаткою концентраційного табору Вольфсбрук і підписом лікаря: д-р Бруно Шурікке. Шель одсунув папку і витер обличчя носовичком. Глянув на Джонсона, заглибленого в читання.
— Що за кошмар! Я повернувся в минуле, — тихо мовив. — Забув, де перебуваю, знову переживаю переклички, чую крики наглядачів, знову голодний і кволий… — Він здригнувся. — Це, — Шель показав на чемодан, — неймовірно.