— Кароліно! Ми обоє на невідповідних місцях, — правив своєї Грубер. — Ти живеш з людиною, якій до всього байдуже, а я сиджу на нікчемній державній платні. Животіємо в цьому поганенькому містечку. Але скоро Вальтер Грубер покаже, на що він здатний!
— Пауль і Ельза! — гнівно повторила Кароліна. — Може, розкажеш докладніше про свої плани?
— Це діла надзвичайно делікатні і… дуже секретні, — озвався він тихо.
— І, напевно, суперечать законові.
— О, ні. Закон стоїть осторонь. Це щось подібне до торговельної угоди, в якій я диктую умови.
— А коли ж стануться ті великі зміни в твоєму житті?
— Сьогодні я здобув усі матеріали для здійснення своїх намірів, але ще не виробив плану дії. Після цієї, самою долею влаштованої зустрічі все залежатиме від тебе.
— Чим я можу допомогти, Вальтерку?
— Їдьмо звідси негайно, розпочнімо разом нове життя!
— А Пауль? Мін уже якось попереджав тебе, пригадуєш? Цього разу може вчинити щось жахливе.
— О, до біса з ним! Утішиться в обіймах своєї Ельзи. — Грубер ятрив Кароліні серце.
— Облиш про цю повію!
— Маєш рацію, це неприємно… Їдьмо зі мною, Кароліно! Буду…
— А ти певен, що твої таємничі плани пощастить здійснити?
— Я ще ніколи не був ні в чому так глибоко впевнений. Готувався до цього давно. А сьогодні щасливий збіг обставин дав мені в руки всі козирі. До деякої міри завдячую в цьому нашому надто цікавому полякові.
— Йому?
— Еге ж, приїхав і почав совати носа не в свої справи. Накоїв чимало клопоту, з якого Вальтер Грубер скористався з максимальною користю для себе.
— Нічого не розумію.
Інспектор грубо зареготав.
— Це дуже заплутані речі, моя люба, — сказав з ноткою погорди в голосі. — З часом, коли я оповім тобі все, ти дивуватимешся, як вдало я зумів це зробити. Те, що сьогодні попало мені до рук, варте золота. Я так тішився, коли всі його шукали… Але ти не відповіла на моє запитання.
— Шель не дурний, — недоречно вставила Кароліна.
«Спасибі», — подумав журналіст.
— Що він має спільного з нами?
— Чому він домовився і не прийшов? Щось тут не так.
— Може, з ним що сталося? — сказав Грубер і нещиро засміявся. — Я зовсім по дивувався б: там, на Сході, на дорогах лише підводи.
Якийсь час вони мовчали.
Шель глянув на годинника. Близько десятої. Джонсон, напевно, тривожиться за Кароліну, та й він, Шель, не прийшов, хоч і пообіцяв.
— Не думай про нього, — вмовляв Грубер. — З таким ми завжди зарадимо! Я наказав Земмінгеру стежити за кожним його кроком. Коли б він щось вчинив, я зразу ж знав би про це.
— Навіщо ти домовлявся з ним?
— Хотів дещо вивідати у нього та й гадав, що він мені знадобиться в цьому ділі. Але після зустрічі з тобою, Кароліно, це вже не має значення. Скажи тільки одне слово, скажи, що поїдеш зі мною.
— Треба подумати.
— Кароліно, і ти можеш жити з чоловіком, який щовечора повертається від коханки? Ти, жінка надзвичайної краси, жінка, що заслуговує абсолютної любові і обожнювання…
— Не захлинайся словами, мій любий, і не пий так багато.
— Важко знайти слова, які б тебе переконали…
— Послухай, Вальтерку, мені здається, що тут не місце звіряти секрети.
— Ходімо звідси, тільки скажи куди. У мене малувато часу, було б добре залишити Гроссвізен ще сьогодні, але я не поїду без тебе. Хочу, щоб ти повірила в щирість моїх…
Далі Шель не слухав балаканини вже п'януватого інспектора. Він дізнався більше, ніж міг сподіватися. Чемодан у Грубера! Треба діяти швидко. Загасив сигарету, допив решту вина. Виходячи, кивнув кельнерові.
— Скільки?
Кельнер вивів на маленькій картці кілька цифр:
— Чотири п'ятдесят.
Шель дав йому п'ять марок і швидко вийшов з ресторану.
Поблизу стояло двоє таксі. Шель відчинив дверцята і, сідаючи, сказав шоферові:
— За кілька хвилин виїде звідси чорний «оппель». Ми поїдемо за ним.
— Що? Ви, може, з поліції? — водій скривився. — Я не хочу мати нічого спільного з такими справами. Візьміть собі іншу машину.
— Я не з поліції! Справа цілком приватна, даю вам слово!
— Хто ви такий? — шофер критично оглянув Шеля.
— Це не мас ніякого значення! Слово честі… — Шель замовк — до стоянки прямували Грубер і Кароліна.
Кароліна сміялася, інспектор жестикулюючи у чомусь переконував жінку. Вони підійшли до машини, і Грубер, вийнявши з кишені ключі, відімкнув дверцята.