Ця коротка сцена не лишилася поза увагою шофера:
— Поїду за подвійну плату, — сказав він хитро.
— Гаразд, — погодився Шель. — Тільки швидше, бо вони вже рушають.
Водій повернув ручку таксометра і завів мотор. За кілька секунд чорна машина проїхала мимо них, поволі виповзла на шосе і почала набирати швидкість.
Шель їхав на певній відстані за червоними вогниками. Водій мовчав, лише раз промимрив собі під ніс: «Але ж квапляться!» Зненацька журналіст подумав, як дивно використовує перебування у ФРН. Замість того, щоб піти в кіно, театр чи присвятити більше часу занедбаному репортажу, він «заприятелював» з хронічним алкоголіком, підслуховує розмову чужих людей… Грубер частково мав рацію: втручається не в свої справи. Буде прикро, якщо він устряне в якусь аферу. Треба розповісти про все Джонсону, нехай щось робить.
Їхали недовго. Незабаром опинилися на погано освітленій вулиці передмістя. «Оппель» несподівано став перед темним будинком, що ховався за деревами. Дізнавшись од водія, на якій вони вулиці, Шель назвав адресу Джонсона.
— Їдьмо якнайшвидше, — сказав. — Подвійна плата буде й далі.
За десять хвилин були на місці. Крізь занавіски на вікнах пробивалося світло. Шель глянув на лічильник, помножив суму на два, дав шоферові гроші і попросив зачекати. Пробігши сад, він натиснув дзвінок. Двері відчинив Джонсон.
— Це ти! — вигукнув він. — Я чекаю на тебе цілий день…
— Пробач, я не міг прийти раніше.
— Що сталося? — спитав американець, помітивши збудження Шеля.
— Слухай уважно, Пауль. Я був у «Червоній шапочці».
— А-а-а, сподіваюся, ти добре розважався. Там була і Кароліна?
— Облиш! Нема часу на сцени ревнощів. Я здогадуюсь, де чемодан, який зник сьогодні вранці з вокзалу. Хочу, щоб ти негайно поїхав зі мною. Боюся, що добути його буде нелегко.
— Де він?
— У Грубера. Оснабрюккерштрасе. Ти знаєш точну адресу?
— Знаю, але…
— Не гаймо часу, таксі чекає.
Джонсон грюкнув дверима і побіг за Шелем.
— Оснабрюккерштрасе, 34, — кинув він шоферові. — А тепер докладно розкажи, що сталося, — звернувся до Шеля. — Звідки в тебе ці сенсаційні відомості?
— Грубер хотів зустрітися зі мною сьогодні ввечері в «Червоній шапочці». Прийшовши туди, я побачив, що він розмовляє з Кароліною.
Джонсон нервово засовався.
— Випадково я почув частину їхньої розмови. Вони не помітили мене. Грубер намовляв Кароліну виїхати разом з ним із Гроссвізена, бо вони, мовляв, створені для кращого життя і таке інше.
— А Кароліна?
— Не думаю, щоб вона сприймала це серйозно. Скоріше, глузувала з нього.
— Коли пішли з ресторану?
— Двадцять хвилин тому.
— Далі.
— Грубер вихвалявся, що здобув сьогодні матеріали, які, — коли я добре зрозумів, — дозволять йому вчинити малий coup d'etat[34] і значно поправити фінансове становище. Говорив досить туманно. Казав, наприклад, що я мимохіть допоміг йому відшукати цю золотоносну жилу.
— З усього цього ще не виникає, що він заволодів тими… паперами.
— Ні? Пам'ятаєш сцену на вокзалі?
— Звичайно!
— Запитання Грубера, які він ставив старому в камері схову, були на подив обережні й скупі. Мене це дивувало, адже він досвідчений інспектор… А ввечері він похвалявся: «Те, що сьогодні потрапило мені до рук, варте золота. Я так тішився, коли всі його шукали…» Мабуть, тобі не треба нагадувати, що ми шукали? У розпорядженні Грубера поліцейські, детективи…
— Так-так, на перший погляд, усе збігається, але що ним керувало? Звідки він знав, що в чемодані? Чоловік, який одержав чемодан, знав, що в ньому.
— Це треба ще з'ясувати.
— Дурна ситуація! Буде клопоту, доки поясню своєму начальству, як усе це скоїлося.
Деякий час вони сиділи мовчки, поглядаючи на світло рефлекторів попереду.
— Грубер знайомий з твоєю дружиною? — спитав Шель.
— Залицявся колись до неї. Я з ним побалакав як слід. Він вибачився, і ми вважали справу закінченою.
— Гм. Скажи, Пауль, хіба не дивно, що інспектор цікавиться таким дрібним ділом, як одержання з камери схову чемодана? Я гадав, що він пошле когось із своїх працівників.
— Дивно? Ти не знаєш Грубера. Він дуже честолюбний і намагається старанністю доповнити певні недоліки в… — Джонсон глянув на шофера. — Розумієш, правда? Зрештою, той факт, що я просив… Моє становище значно вище, ніж його. Але після того, що ти сказав, я не знаю, чим він керувався.
— Номер 34? — перепитав водій, гальмуючи. — Це тут, де ми недавно були?