— Гарбуз?
Вона починала його дратувати. Після прикрої зустрічі у Грубера Кароліна втратила привабливість.
— Зрозумійте мене правильно, — сухо мовив Шель. — Я охоче посиджу з вами, але тільки після того, як уладнаю деякі невідкладні справи.
— Ух! Чи не могли б ви написати це красиве речення на папірці? Я подумаю над його змістом, а може, навіть вивчу напам'ять.
Шель лишився непохитним.
— Вітайте Пауля і перекажіть йому, що я стерегтиму звіра. Спасибі за гостинність і компреси.
Кароліна провела його до хвіртки.
— На добраніч, Кароліно!
— Шкода, — зітхнула жінка.
Прохолодне повітря освіжило Шеля. Головний біль і слабість минали. Він ішов спокійно, дихаючи на повні груди. Кроки відлунювали між стінами мовчазних будинків. Торкнувся пальцями забитого місця — зліплене запеченою кров'ю волосся прикривало велику пухлину.
Шель заглянув у ресторан, освітлений неоновими вогнями. Барвисті, по-модерному розмальовані стіни, буфет, пляшки, блискуча машина для заварювання кави. Скляні двері не глушили гомону голосів та синкопів джазу. На високих стільцях сиділо кілька юнаків у шкіряних куртках. Гальбстарке — згадав він визначення німецьких хуліганів. Великий годинник на стіні показував двадцять три години сорок п'ять хвилин.
На перехресті Шель розпитав чергового поліцейського про дорогу і незабаром опинився на вулиці, де жив доктор Менке. Ліхтарі блідо освітлювали сірі плити тротуару; високо в темно-синьому небі мерехтіли незліченні зорі. Скрізь панував нічим не потривожений спокій. Минаючи залізні ворота, Шель окинув поглядом похмурий сад і тихий будинок з темними вікнами.
— Дивно! — пробубонів сам до себе. — Чи я не спізнився?
Він перейшов вулицю і зупинився у під'їзді одного з будинків. Одвернувся, запалив сигарету. Затуляючи вогник долонею, придивився до темряви. На вулиці не було живої душі. Шель ще раз пригадав події минулого вечора — особливий збіг обставин та несподіваних пригод.
Звідки Грубер знав, що чемодан на вокзалі? Чому інспектор поліції поводився так нерозсудливо?
Роздуми Шеля перервав гучний дзвін. Рівномірні удари годинника линули над містом. Журналіст кинув недопалок на землю і затоптав. Обмірковуючи складне становище, в яке він попав, журналіст дійшов висновку, що вранці треба повідомити про незвичайні події представника Польського агентства преси в Бонні.
«Менке — Шурікке. Якщо я не помиляюся, — думав Шель, — то ця історія стане сенсацією світового масштабу. Часом варто ризикувати».
Раптом він помітив, що поруч стоїть Гюнтер. Німець цинічно посміхнувся.
— Злякав шпика, ге?
Шель стримався.
— Чого вам треба? — спитав.
— А ти чого тут шукаєш? — Гюнтер підійшов зовсім близько до журналіста.
— Я хотів… поговорити з доктором, — сказав Шель мимоволі.
Той скривився, немов укусив лимон.
— Так пізно? Час для візитів давно минув.
— Я поранений, мені треба негайно зробити перев'язку… — Шель намагався знайти якийсь переконливий аргумент.
Гюнтер зареготав.
— Тому й ховаєшся по завулках? А може, ти хотів до нас вдертися? Ти шпик! Якби це від мене залежало, розквасив би я тобі пику, а потім покликав поліцейського, щоб посадити тебе в холодну. Ходімо!
Шель зрозумів, що бійка була б на руку ворогам, тому не звернув уваги на образу.
— Куди?
— Ти ж хотів поговорити з доктором?
Вони перейшли вулицю. Гюнтер відчинив хвіртку.
— Вперед марш! — наказав він.
Коли вони ввійшли в передпокій, Гюнтер спритно обшукав кишені журналіста.
— Так, артилерії немає! — він вказав на двері: — Там!
Шель натиснув ручку. В кімнаті не було нікого. Приміщення це правило, певно, за бібліотеку. Засклені, набиті книжками шафи стояли вздовж стін. Розсіяне світло рівномірно освітлювало всю кімнату. Посередині стояв низький круглий стіл, довкола нього — зручні крісла. Підходячи до полиць, Шель пробіг поглядом заголовки книжок: «Психологія страху і жорстокості», «Фізіологія нервової системи», «Реакція організму на біль, голод, переляк і гнів», «Про природу страху» та інші.
— Ви хотіли мене бачити? — входячи, запитав Менке.
Журналіст обернувся. Доктор, одягнений у довгий синій халат, був схожий на чарівника з казки.
— Чи хотів — це інша справа. Та коли я вже тут, можемо поговорити, якщо вас влаштовує час…
— Для вас це, здається, не має значення.
— Прошу вибачення, якщо я порушив ваш сон, — Шель кинув оком на доктора: довгий халат, повстяні туфлі. «Хитрий! Усе передбачив!»