Джонсон не приховував свого здивування.
— Ще півгодини тому я був певен, що ти задумав якийсь підступ. Навіть вжив певних заходів, щоб запобігти можливим несподіванкам.
Шель розсміявся.
— Даремні побоювання. Я вмію міркувати об'єктивно. Подумавши над твоїми словами, дійшов висновку, що в минулих подіях справді не варто далі копатися. — Він підвівся і почав ходити по кімнаті. — Я намагався уявити Леона з твоєї точки зору… Що тут багато говорити — визнаю: ти мав рацію, хоч і не без деяких застережень.
— Яких? — спитав Джонсон. Обличчя у нього прояснилося.
— Я все-таки не згоден, що треба було знищувати Леона. Чому б не вплинути якось на нього, умовити його? — Шель сперся плечима на одвірок, знов увімкнув магнітофон.
— Траубе, як я вже казав, мав намір використати своє відкриття на шкоду моїм інтересам, — мовив Джонсон і, відсунувши чашку, знову сів на ліжко.
— Справді, якби Леон Траубе був живий, то міг би тобі зашкодити, — підтримав Шель.
— Я не знаю, що він міг би зробити. В тому становищі краще було б, щоб він мовчав.
— Ми вже говорили про це. Пробач, я для заспокоєння цікавості хочу спитати тебе ще про одну річ.
— Про що?
— Леон Траубе знав, що його чекає, коли ти прийшов до нього в ту ніч?
Джонсон знизав плечима.
— Може й не знав, що йому загрожує, але, певно, передчував.
— Чому в такому разі не спробував утекти або принаймні покликати на допомогу?
— Чому, чому! Він знав, що за ним стежать, і розумів, що втеча даремна.
— Боявся?
— Звичайно! Припускаю, що в останні хвилини життя він радо перевів би назад стрілки годинника, аби виправити вчинені помилки. Може… Його смерть не була б необхідною, коли б він сказав, де сховав папери.
— Ти не думав, що Леон міг комусь віддати папери?
— Ні. Я знав, що він чекає тебе. Це була, зрештою, одна з причин… його смерті.
— Яка роль Шурікке в цій справі?
— Доктора цікавили документи, йому було байдуже, як я добуду їх.
— Він залишив справу в твоїх руках?
— Звісно, але поводився зухвало. Дав мені зрозуміти, що платить і вимагає. Май на увазі, коли б я здобув ці документи без розголосу, Менке заплатив би мені куди більше.
— Все ще не розумію, навіщо ти вбив і доктора Шурікке.
— Я не сподівався, що ти підеш до нього того ж вечора. Потім, коли втручання властей стало неминучим, я не знав, як він поводитиметься після арешту. Допитом зайнялися б, певна річ, досвідчені криміналісти. Зрештою, сам факт, що він стільки років жив під оком властей, міг кинути на мене тінь підозри. А його смерть припинила всякі шукання.
— Просто ти рятував власну шкуру.
— Можна сказати й так.
— Дуже спритний хід, Пауль.
— Я не міг допустити, щоб ця справа набула розголосу.
— А Лютце знає, що ти… шеф цієї… організації? Чи він догадується, за чиїм наказом було організовано випадок з машиною?
— Навіщо ці питання, Джоне? Адже…
— Знаю, знаю, але вчора все це звучало інакше. Сьогодні ми розмовляємо щиро, відверто.
Джонсон глянув на нього підозріливо.
— Чи не збираєшся описати все у своїй пресі? Там ти міг би дозволити собі це!
— Пауль! Я ж цілком усвідомлюю, що історія надто фантастична, аби хтось міг повірити в неї. Я не маю ніяких доказів для підкріплення своїх звинувачень, приміром, лист Леона, який ти передбачливо спалив разом з паперами, що описували досліди доктора Шурікке. Ти був дуже скрупульозний, Пауль, знищуючи всі докази. Тепер лишається тільки твоє слово проти мого. — Шель непомітно глянув на годинника: стрічка магнітофона крутилася вже п'ятнадцять хвилин. — А навіщо ці пояснення? Я питаю, бо не люблю загадок, які сам не можу відгадати.
Джонсон схвально кивнув головою.
— Запам'ятай: твої слова проти моїх. Пам'ятай також про вчорашню пересторогу, — якщо ти почнеш мутити воду, я звинувачу тебе в намаганні завербувати мене до шпигунської діяльності. Навіть якщо ти надумаєш викрити цю справу після повернення до Польщі, я поясню свою мовчанку нашою давньою дружбою. Матиму, звісно, догану, що своєчасно не доповів про твої пропозиції, але на цьому все закінчиться. Не забувай, що мої звинувачення підтвердять кілька свідків.
— Яких, кажеш, я теж намовляв до шпигунства?
— Які принаймні зроблять те, що я накажу.
— Ще раз визнаю, що ти дуже спритно обдумав весь план дії, — Шель глянув на годинника. — Я мушу готуватися до від'їзду, — додав він. — Вір мені, Пауль, у певному розумінні я заздрю тобі. Я живу на зарплату, ледве зводжу кінці з кінцями, а ти живеш на проценти. Але тепер, знищивши доктора Шурікке, ти, мабуть, втратив одне з головних джерел прибутків?