— Так, так. Звичайно.
— У вас є які-небудь особливі питання, пане комісар?
— У мене багато питань, але я ще не прочитав докладно вашої записки. Поки що повинен арештувати Джонсона. Треба владнати чимало справ.
— Отже, бажаю вам… успіху!
В канцелярії прокуратури трубку зняла секретарка Ельза. Шель просив, щоб вона покликала до апарата Джонсона.
— Це ти, Джоне? Звідки? — в голосі американця чулося здивування.
— Так, це я. З Берліна. Слухай, Пауль. Слухай уважно. У комісара поліції Візнера лежить записка про події, що спричинилися до смерті Леона, нещасного випадку з Лютце і вбивства Шурікке.
— Ти збожеволів? Станеш посміховиськом!
— Ні! Пауль, не стану. Коли ти був у мене на Ейхенштрасе, перед моїм від'їздом, я записав усю нашу розмову на стрічку.
— Що?! — вигукнув Джонсон.
— Ти знешкодив усіх свідків, а тепер звинувачуєш себе власними словами. Цього разу ти будеш у меншості.
— Це неможливо! Ти не міг… Це ж…
— Прощай, Пауль! — Шель поклав трубку.
