К о п и с т к а (до Ганни, до Васі). От же брешуть, аж курява встає! Я ж там був оце… в понеділок чи в неділю, коли б не збрехати. Авжеж, у неділю! Що розігнали монашок, то таки розігнали. Тільки не коней, а дітей туди навели, отих сиріток воєнних і всяких… (Повернувся до черниць). Та й брешете ж ви!.. Ти диви — їх уже нема! Щезли, як відьми… (Прочинивши двері, крикнув услід). Га? Піймалися на брехні, сучі дочки! (До Васі). От, синок, інцидент… Ану, як оте совіцьке слово, що про такий случай говориться? Подивись лишень у тетрадьку, ти там був записав…
Г а н н а. Та й ти ж кажеш, що розігнали?
К о п и с т к а. Тр-р-р, тобі нема тепер слова. Шукай, синок, шукай!
В а ся (взявся вичитувати). Конституція, дядю?
К о п и с т к а. Ні…
В а с я. Резолюція?
К о п и с т к а. Ні… Резолюцію ж я знаю.
В а ся. Революція?
К о п и с т к а (аж зачухався). Та ні… Шукай того слова, що на акацію скидається.
Г а н н а. Та киньте ви ці гаспидські слова!
К о п и с т к а. Тр-р-р…
В а ся. Реєстрація?
К о п и с т к а. О! Щось трошки виходить.
В а ся. Експропріація? Експлуатація? Провокація?
К о п и с т к а. Ось воно! Впіймав! Провокація… От ти, мамашо, не вірила, а воно виходить на моє. (Загнув пальця). Попи — раз. (Загнув другого, третього). Дяки — два. Монахи — три. Пани — чотири.
Г а н н а. Ну?
К о п и с т к а. Монашки — п’ять. Вся ця наволоч робить нам провокацію… От що, синок: тут щось неспроста… Катай за монашками!
В а с я. Як за монашками? Чого?
К о п и с т к а. За монашками, на вивідки. До кого зайдуть, що казатимуть — про все вивідай, синок…
Г а н н а. І навіщо ото? Не ходи!
К о п и с т к а. Ша! Чула, що монашки казали? Чула?
Г а н н а. Ну й що такого вони сказали?
К о п и с т к а. От тобі й на! Ну й дурна ж ти!.. Слухай ще раз! Монашки збрехали?
Г а н н а. Одчепися!
К о п и с т к а. Ні, ти скажи — збрехали?
Г а н н а. Ну, може й збрехали.
К о п и с т к а. Сказали, що комуна в церкву коней поставила?
Г а н н а. Сказали.
К о п и с т к а. А ти їм рушника за це дала?
Г а н н а (вже од печі). Не монашкам дала, а богові в прийом!
К о п и с т к а. Не богові, а провокації!.. Біжи, синок, та наглянь, де вони спиняться, у кого ночуватимуть… Катай!..
Побіг Вася. К о п и с т к а, закуривши, до Ганни:
— От моя жінка цього б не зробила.
Ганну зачепило.
Г а н н а. Годі хвалитися! Може й зробила б…
К о п и с т к а. Бив би!..
Тут з печі Д і д Ю х и м ізліз. Кахи, кахи, — сплюнув у черепок.
- І добре зробив би, бо жінка, сину, як коса: не поклепеш — не покосиш…
К о п и с т к а. От бач! Трах-тара-рах! Резолюцію прийнято… Чули, діду, провокацію?
Д і д Ю х и м. Та я оце закуняв був трошки… Приснилось, немовби я знов у солдатах, на Шипці. А їсти, а курити — як оце, приміром, тепер, да… Коли бачу — наш ротний цигарку курить. Побачив мене та…
К о п и с т к а. Закуріть, діду Юхиме!
Д і д Ю х и м (допався до кисета). Радий старатися… Побачив та як крикне: «Здоров був, молодець!» Я так і скочив. Дивлюсь, аж це ти…
Г а н н а. А вже мені оце куріння ввірилось! Тож вікон не видно!
Д і д Ю х и м. Кури його, прокляте зілля, — воно богові не вклонилося. Кажуть же люди, якщо не брешуть, що колись бог та святий Петро прийшли на землю…
К о п и с т к а. Туг ось монашки такої розказали, що… От якби дізнатися, коли вони прийшли?
Д і д Ю х и м. Хто?
К о п и с т к а. Монашки…
Д і д Ю х и м. Та не монашки, а бог з Петром!.. Ішли степом. То всі трави й квіти вклонилися їм низенько, один тютюн не вклонився…
К о п и с т к а (до Ганни). Ти не бачила їх вчора?
Г а н н а мовчить.
Д і д Ю х и м. Кого? Бога й Петра?
К о п и с т к а. Та монашок.
Д і д Ю х и м. Та я тобі не про монашок, а про Оога та Петра! Слухай! Один тютюн не вклонився. Тоді сказав бог: «Будеш ти, тютюне, однині проклятий, і палитимуть тебе люди, доки світу…»
К о п и с т к а (замислився). Гм… Треба було б мовчати!
Д і д Ю х и м. Як мовчати?
К о п и с т к а. Хай би вони язички свої порозв’язали…
Д і д Ю х и м. Хто? Бог та Петро?
К о п и с т к а. Та монашки, діду! Було б мені, кажу, помовчати та послухати, чого б вони наказали…
Д і д Ю х и м. Та ти слухай! Бог тютюнові сказав…
К о п и с т к а. Побіжу. (Та й подався з хати).
Д і д Ю х и м (до Ганни). Та куди це він зірвався? (По паузі). А сонечко вже за сніданок! Чи нема у тебе там?..
Г а н н а, їсти? Учора ж і послідки вишкребла — хіба повилазило?
Д і д Ю х и м. Та ні… Води гаряченької…
Двері навстіж — чобітками зарипів П а н ь к о — секретар сільради:
— Та що скоїлось — сюрприз який чи пужар, дядьку Мусію?