Кинулась була й П а р а с к а, та спинилась.
Підняла з землі Мусієвого картузика, притулила до уст, до грудей, заплакала і вже взялася бігти, аж тут зацокотіло, загуркотіло десь недалеко возом.
П а р а с к а замахала руками, крикнула:
— Серього! Серього! Ось сюди, Серього!.. Хтось (злякано крикнув). С м и к вернувся! Серьога! Предсідатель!..
Юрбу мов заціпило. І раптом кілька чоловік вдарилось тікати. Зчинилась паніка.
З’явився С м и к. За ним продармієць з рушницею.
Побачивши все, кинулись за канаву. П а р а с к а попереду:
— Мусію! Ось Серьога!.. Стій!.. Не стріляй!..
Юрба кинулась врозтіч.
І в цей час, коли все рухалось, бігло, одна О р и н а зосталась на тім місці, де й стояла.
Бурмотіла. Махала перед очима руками.
Повернулись од канави: С м и к, К о п и с т к а, П а р а с к а, В а с я, дехто з людей.
С м и к. Учора б приїхав, та вісь заломилась… Хліба привезли, Мусію!.. Не тільки їсти, а й сіяти буде! Ще пришлють… Та як все це вийшло? Як почалося? Мусію, га?
П а р а с к а. Підожди, дай йому до тями дійти. (До чоловіка). Ось картуз, Мусію!.. Та я сама надіну! (Наділа на Копистку картузика).
Він приправив його, потому закурив, цвіркнув і, немов нічого не було з ним, спитав С м и ка:
— А скільки пудів хліба?
С м и к. Три хури!.. Дев’яносто сім пудів… іще дадуть, на оранку, бо дивись, вже весна…
Продармієць привів Гирю й Годованого.
Завіса