- Звільніть мене!
Але в цій космічній пустелі тебе ніхто не чує. І тут ти втелепуєш, чого вони регочуть: на ширінці твоїх білих джинсів яскравіють сліди червоної помади.
З ранку до ночі по ящику крутять твої слогани: «НЕ ВИНАХОДЬТЕ, ІМІТУЙТЕ», «НАВІЩО ЖИТИ БЕЗ ШАМПАНСЬКОГО KRUG?», «ПОТОЛОЧ. ПАРФУМ, ЯКИЙ ЛЮБИШ НЕНАВИДІТИ», «РАДІО «NOVA». НІКОЛИ НЕ ЗАСТАРІЄ», «KENZO JUNGLE. СПРОБУЙ ПРИРУЧИТИ», «ВІАГРА. ОСІДЛАЙ КОБИЛКУ», «ЄВРОСТАР. НАВІЩО ЇХАТИ З РУА-СІ ДО ХІТРОУ, ЯКЩО МОЖНА ЇХАТИ З ПАРИЖА ДО ЛОНДОНА», «CANDEREL ТИ ГАРНА, ТИ СТРУНКА, ТИ - ЦЕ ТИ!», [72] «BOUYGUES TELECOM. ВИ ЗАМОВЛЯЛИ МАЙБУТНЄ? НЕ КЛАДІТЬ СЛУХАВКУ!», «LACOSTE. СЛУХАЙ СЛІВ СВОЇХ БАТЬКІВ», «ШАНЕЛЬ № 5. СУЦІЛЬНЕ PRET-A-PORTER».
- Звільніть мене!
Тобі хочеться розлягтися на галявинці просто неба і ридати. Це реклама довела людей до того, що вони обрали Птлера. Це реклама покликана переконувати, що все гаразд, тоді як усе геть погано. Вона наче середньовічні нічні вартові безупинно кричить: «На добраніч, добрі люди, уже північ, все спокійно, «хліба, вина - й сирна гора», «вода, повітря, життя!», «добра гірчиця - все під-смачиться», «Міні-світ, Міні-ціна, все інше - Максі». Спіть, добрі люди. «Усі нещасливі в сучасному світі», - прорі-кав Шарль Пеґі. Так і є: безробітні страждають через те, що не мають роботи, від якої страждають ті, хто вже влаштувався. Спіть спокійно і пийте снодійне! Головне, ні про що не питайте. Hier ist kein warum(1).
Слід визнати: все, що відбувається на поверхні планети Земля, не так уже й важливо в масштабах Всесвіту. Усе, що пише один землянин, усього лише читає інший землянин. Напевно, іншим галактикам плювати, що річний обіг «Microsoft» дорівнює валовому прибутку цілої Бельгії, а статок Білла Гейтса сягає ста мільярдів доларів. Ти тут працюєш, закохуєшся в якихось людських істот, прив'язуєшся до тих чи інших місць, метушишся на цьому кругляку, що обертається в чорній безодні. Ти міг би і зменшити свої вимоги. Чи не втелепав, що ти лише мікроб? Чи є ефективний Байгон-інсектицид проти тебе? [73]
(1) Ніяких «чому» (нім.).
Ти слухаєш виключно музику самогубців: «Nirvana», INXS, Joy Division, Mike Brant. Ти відчуваєш себе дідуганом, бо тобі подобається слухати їх на тридцятисантиметрових вінілових платівках. Щороку 12 000 французів накладають на себе руки. Це більше, ніж один самогубець на годину, і так протягом усього року. От ви читаєте цю книжку вже годину - БАЦ, один мрець. Дві години (так повільно читаєте?)? БАЦ, БАЦ. І так далі. 24 добровільні трупи - щодня. 168 смертей за власним бажанням щотижня. Тисяча покійників щомісяця. Кривава різанина, про яку всі мовчать. Франція - гігантська секта Сонячного Собору. Згідно з даними опитування Sofres, 13% дорослих французів «серйозно обмірковували можливість самогубства».
Ти щоранку перевіряєш три автовідповідачі: у себе вдома, на роботі, на мобільному телефоні, ще плюс e-mail на твоєму «макінтоші». Тільки твоя поштова скринька залишається безнадійно порожньою. Ти не отримуєш більше поштою письмових освідчень у коханні. Ніколи не тримати тобі в руках паперового метелика, від краю до краю вкритого сором'язливим почерком, зволоженого дівочими сльозами та ароматом кохання і дбайливо складеного в конверті, на якому старанно виведено адресу і припис для поштаря: «Не загуби цей лист дорогою, о милий поштарю, віднеси це важливе послання його адресатові, моєму бажаному...» Люди накладають на себе руки, бо більше не отримують у свої скриньки нічого, крім рекламних проспектів.
Ти поступаєшся спокусі УФ. Тільки-но починається депресуха (а вона в тебе й не закінчується!), ти квапишся попестити себе ультрафіолетом. Чим більше скнієш, тим [74] більше засмагаєш. Журба надає тобі здорового вигляду. Безпорадність - ось твій сонячний промінь. Хто второпає, що ти страждаєш? Твоє обличчя сяє щастям. Ти вважаєш, що бути смаглявим - значить лишатися молодим. Насправді ж усе навпаки: старого шкарбуна можна впізнати по завжди засмаглій шкірі. Сьогодні лише старі дідугани мають час, аби золотити свою пілюлю. Молодь бліда і занепокоєна, тоді як старигани - бронзові й безтурботні (їхні пенсії крапають із заробітків перших). Бути схожим на Жака Сегеля - цього ти прагнеш? Одного дня цей ультрафіолет підсмажить тебе не гірше, ніж у пеклі.
Це було в МЕГА-раю, в садах Майкрософта...(1) Вибачте, це все через кокаїн. Існує багато речей, на які б ти без нього ніколи не наважився: от, скажімо, розставання із Софі, або ці дурні каламбури. Кокс - непогане виправдання. Набираючи цю книжку на клавіатурі, ти уявляєш себе секретним агентом, який просочився до самого серця системи; такий собі підземний кріт-резидент, призначення якого - слідкувати за механізмом, що отруює суспільство. (Зрештою, хіба ЦРУ - не та сама Агенція?) Найманець і шпигун водночас, ти колекціонуєш надсек-ретну інформацію у своєму вінчестері. Якщо ж тебе колись викриють, то будуть катувати, доки не віддаси всі зібрані мікрофільми. Але ти нічого не скажеш і в усьому звинувачуватимеш наркотики. Коли ж тебе перевірятимуть на детекторі брехні, ти присягатимеш іменами всіх відомих тобі богів, що у всій цій катавасії ти був лише... вартовим. [75]
(1) Обігрується початок роману Г. Флобера «Саламбо»: «Це було у Мегарі, в садах Гамількара».
Щодня ти зустрічаєш біля свого будинку бомжа, схожого на тебе. Це твій двійник: худий, високий, блідий, із впалими щоками. Це ти - тільки з бородою, брудний, одягнений у лахміття, смердючий, з сережкою в носі, без копійки в кишені, з диханням шакала; це ти вже найближчим часом, коли колесо Фортуни обернеться, лежатимеш на вентиляційних ґратах у метро, з голими закривавленими ногами. Ні, ти не купиш йому «Вуличний ліхтар». Час від часу він починає голосити: «Той, хто сіє вітер, пожинатиме буревій!» - і засинає.
Ти вбиваєш ночі перед своєю «Playstation». За 189 франків (включаючи ПДВ) ти вступив до клубу «Playstation». Сім разів на рік ти отримуєш «демо-версії CD із пропозиціями подальших купівель і анкету, яка дозволить «Sony» дослідити твою купівельну спроможність, дізнатися про твої наміри, ступінь задоволення і отримати відверті зауваження». Ти годинами товчешся в супермаркеті, посміхаючись камерам спостереження. На роботі ти дізнався, що незабаром ці камери слугуватимуть не лише для того, аби зупиняти клептоманів. Інфрачервоні веб-камери, приховані у підвісних стелях і підключені до центрального комп'ютера, дозволять дистриб'юторам слідкувати за твоїми споживацькими звичками, фіксуючи штрих-коди на вибраних тобою товарах, аби пропонувати тобі дегустацію нових продуктів і підказувати з радіоточки, де містяться полички з твоїм улюбленим товаром. З часом тобі не потрібно буде навіть виходити з дому: виробники знатимуть твої смаки, бо холодильник буде приєднаний до Мережі, вони доставлятимуть ті харчі, запаси яких у тебе скінчилися. Все твоє життя буде розписане та враховане у глобальному процесі виробництва. Чи це не чудово? [76] Посміхнися і помахай ручкою в камеру - вона твоя єдина подруга.
Ти щойно отримав щільний конверт формату А4. Ну от, не слід було впадати у відчай: хтось нарешті тобі написав. Ти його розриваєш і знаходиш всередині дивний чорно-білий лазерний фотознімок із дивним рядом літер та цифр: «43 5.0 bg4 frl 5 psel 2 rj33 gm f 2, air 1 i/1 ml dr55»; у лівому верхньому куті - дата і час. Ти здивований. Ти роздивляєшся дивні білі плями на сірому тлі і нарешті знаходиш око неземної істоти, яке ніби дивиться на тебе, вгадуєш дві ручки, зародок носа і щось дуже схоже на вушко... Ти впізнаєш ехограму. Цей витвір абстрактного мистецтва супроводжував невеличкий напис: «Уперше і востаннє ти побачив свою дочку. Софі».
4.
Уже декілька днів ти нікого з них не бачив. І от Жан-Франсуа ввалюється до твого кабінету зі своєю депресією.
- У мене кепський feedback від замовника. Альфред Дюлер зателефонував відразу, тільки-но переглянувши «Grind», і сказав, що там забагато кольорових. Він заявив, цитую: «Я не расист, але чорних все-таки не більшість. До того ж ми маємо акцентувати на тому, що продукт французький. Це не моя провина, що товар білий, тому, аби продавати його, слід показувати білих. І це не расистська балаканина, чорт забирай, просто ми не продаємо чорні йогурти! Ми залучимо чорних, коли випускатимемо шоколадну серію «Мегрелет». Мені здалося, що його зами гигикали, поки він це говорив. Але тільки-но він згадав про можливість нового тендера на цю кампанію, усі гигикання припинилися.