І ось що являла собою версія «Мегрелет-Догма»: Тамара проходжається по веранді з тикового дерева, граційно знімає з себе майку, потім, уже з оголеним торсом, дивиться в камеру і починає розмазувати йогурт по щоках та грудях. Вона кружляє, босоніж біжить до саду і починає погрожувати своєму знежиреному йогурту: «Мегрелет! І gonna eat you!» Потім вона качається по щойно підфарбованій траві, її груди перемазані зеленою фарбою та «Мегрелетом», вона облизує солодкий йогурт на своїх непе-ревершених губках та стогне від задоволення (крупний план обличчя, по якому тече йогурт): «М-м-м-м... Мегрелет. It's so good when it comes in your mouth».(1)
Як талановито! Ми вирішуємо відправити цю версію на Всесвітній фестиваль реклами в Каннах, потайки від «Мадон». Якщо ролик отримає «Лева», Дюлер буде змушений аплодувати.
Марроньє оцінив би подібну самовідданість. Ми можемо зі спокійним серцем повертатися до Парижа, аби зайняти ніші ще тепленькі нові крісла. Але Чарлі - моєму оплотові, тепер особливо непорушному - цього здалося замало. Цього самого вечора, після вечірки в «Лікіді» на честь закінчення зйомок, він потягнув нас до прь крої г/льби, про яку, на жаль, я змушений розповісти.
(1) «Так добре, коли він потрапляє до рота» (англ.).
6.
Софіти ділили простір на квадрати. Підстаркувата садомазохістка розсікала по танцмайданчику в корсеті, який стиснув її талію до десяти сантиметрів. Вона була схожа на пісочний годинник, затягнутий у чорну шкіру.
- Знаєш, про що мені нагадує це старе страшко? У Європі різні компанії звільняють тисячі працівників, аби збільшити прибутки пенсіонерів з Маямі, так чи не так?
- Е-е-е... загалом так. Усі флоридські дідугани є акціонерами пенсійних фондів, яким належать міжнародні корпорації, тому так, маєш рацію.
- Тоді, якщо ми вже тут, чому б нам не зробити візит одному із цих підстаркуватих власників планети? Це щонайменше смішно - бути в Маямі і не розібратися з кимось із торботрясів, а там - хто його знає, може, нам вдасться переконати його більше нікого не звільняти? Що ти на це скажеш?
- Тільки те, що ти налигався. Але о'кей, ходімо.
І ми вирушили - Тамара, Чарлі та моя пика, бульварами «Пороки Маямі», в пошуках представника світового імперіалізму. [174]
Дінь! Донь! Дінь! Донь! Дінь-дон-дінь-дон!
У Маямі навіть дверні дзвоники хочуть бути крутими - цей грає «Маленьку нічну серенаду» Моцарта, замість просто зробити «Дзинь», яку всьому світі. Уже цілу годину ми кружляємо «спальним» кварталом Корал-Гейблс у пошуках акціонера-пенсійного-фонду для своєї проповіді. Нарешті Чарлі подзвонив у двері благоліпної вілли у марокканському стилі.
- Yes?
- Good evening, мадам, do you speak French?
- Так, так, еге ж, хоч трохи, але чому ти звонить так пізно?
- Е-е-е, тому що Тамара, яку ви можете бачити (Тамара всміхається до камери спостереження), стверджує, що вона ваша онучка, місіс Ward(1).
Б-3-3-3.
Двері відчиняються, і ми бачимо мумію. Зрештою, це «щось» колись давно, мабуть, було жінкою, але дуже давно, і, можливо, на якійсь іншій планеті. Ніс, рот, очі, лоб, щоки - усе накачане колагеном. Усе інше тіло нагадує зморщену картоплю, мабуть, через її халатик.
- У неї тільки на морді шкіра підтягнута, - через силу констатує Чарлі.
- Що говорить ви? Яка онука? Я...
Запізно. Бабці не лишилося часу на волання, бо Тамара вирубила її (не даремно у неї коричневий пояс із дзюдо!). Ми увірвалися до золотого будинку. Усе, що не золоте, - із білого мармуру. Відстій: Тамара з Чарлі кладуть стару на канапу в стилі психоделік, яка, мабуть, була в моді ще за молодості своєї володарки, тобто десь на початку двадцятого століття. [175]
(1) «Опіка» (англ.).
- Отож, якщо ви розумієте французьку, мадам Вод, чи як там вас, зробіть ласку і вислухайте нас. Ви живете тут одна?
- Так, І mean, ні, це не так, поліція прийти дуже швід-ко. НА ДОПОМОГУ. HEEEELP!
- Заткнемо їй пельку. Тамаро, давай хустку!
- Тримай.
Вона встромляє свій бандан у пащу старої, а Чарлі сідає на неї зверху (я вам гарантую, він такий самий важкий, як і його жарти). Тепер уже пенсіожерці доведеться спокійно вислухати все.
- Як бачите, мадам, вибір припав саме на вас, але на вашому місці міг опинитися будь-хто з відповідальних за негаразди сьогодення. Вам слід знати, що від сьогодні візити подібного роду стануть обов'язковими. Надійшов час, коли акціонери американських пенсійних фондів мають зрозуміти, що не можуть вони безкарно руйнувати життя мільйонів безневинних, одного дня їм доведеться за це відповідати, чи це зрозуміло?
Чарлі розійшовся. З мовчунами завжди так коли вже вони відкривають рота, їх нічим не зупинити.
- Дозвольте запитати, чи чули ви про «Подорож краєм ночі» Луї-Фердінанда Селіна?
- Мпффгхпффхмммгхпх.
- Ні, Селін - це не марка взуття. Це французький письменник. Героя його найвідомішого роману звати Бардамю - він подорожує планетою в пошуках винного. Він зустрів дорогою і війну, і горе, і хвороби, був в Африці й Америці, але так і не знайшов того, хто винний у нашій зневірі. Книга вийшла у 1932, а через п'ять років Селін знайшов козла відпущення - євреїв.
Тамара обійшла хатину, знайшла в холодильнику пиво і принесла його нам. Я занотовую промову Чарлі, який [176] продовжує просторікувати, осідлавши мумію на потворному дивані.
- Ми всі знаємо, що Селін помилився і став мерзенним антисемітом - перепрошую за цей плеоназм. Однак ми, ми, як колись Бардамю, шукаємо того, хто несе відповідальність. Молода жінка Тамара, яка тут присутня, цікавиться, чому це вона змушена продавати свій зад, аби мати змогу надсилати гроші дитині. Оцей кретин біля мене, якого звати Октав, також постійно дошкуляє собі подібними питаннями, ви це можете помітити по його обличчю, покрученому, наче від сухот. Хто розпаскуджує світ? Хто ці злодії? Серби? Російська мафія? Ісламські фун-даменталісти? Колумбійські картелі? Непогані козли відпущення! Наче «жидомасонський заколот» у тридцятих. Чи ви розумієте, до чого це я вам говорю, пані Хтозна-хто? Наш козел відпущення - це ви! Це дуже важливо для кожного на цій землі - знати про наслідки своїх вчинків. Наприклад, коли я купую продукти «Монсанто», я підтримую виробництво генетично модифікованих продуктів і приватизацію посівних площ. Ви довірили ваші грошики якомусь фінансовому угрупованню, яке забезпечує ваші інтереси, аби ви могли, скажімо, купити цю страшнючу віллу в мальовничому куточку Маямі. Можливо, ви навіть і не думали про наслідки цього рішення, такого невинного для вас і фатального для нас, розумієте? Саме це рішення зробило вас ВОЛОДАРКОЮ СВІТУ!
Чарлі хльоскає її по щоках,-аби вона відкрила заплакані очі. Стара жалісно стогне, придушена хусткою.
- Знаєте, - продовжує він, - коли я був малий, я обожнював фільми з Джеймсом Бондом, так от, там завжди був лиходій, який хотів стати Володарем Світу, він утримував секретне військо, переховуючи його у підземній фортеці, [177] і завжди погрожував підірвати планету ядерними ракетами, які були вкрадені десь в Узбекистані. Чи ви пригадуєте ці фільми, Герцогине Хрінова? Так ось, щойно я зрозумів, що Джеймс Бонд, як і Луї-Фердінанд Селін, не влучили в ціль. Володар Світу зовсім не такий, якого вони шукали, хоч це й смішно. Володар Світу носить симпатичний пеньюар, блакитну перуку, валяється зараз у своєму жахливому золотому будиночку із банданом у горлянці та й гадки не має, що він і є Володарем Світу! Це ви, пані Ховайся! І знаєте, хто ми? 007! Та-та-та-там! Та-та-та-та-та-та-та-та-там!
Чарлі муркоче мотивчик Джона Беррі. Хоч він і співає чисто, але це не заважає Володарці Світу патетично скиглити та метляти головою по подушці крикливих кольорів Версаче (який не вмер, бо ж його твори живуть!).
- І не сподівайтеся мене розчулити, пані Врятуймою-душу. Хіба ви бідкалися, коли цілі регіони потерпали від масового скорочення кадрів, інтенсивної реструктуризації, протизаконних соціальних заходів, які відбувалися лише заради ваших чудових очей. Припиніть це фіглярство, прошу вас. Більше гідності, і все буде добре. Нас звати 007 Джеймс Бонд. Ми завітали сюди лише для того, аби попросити вас переказати вашому пенсійному фондові «Templeton», активи якого становлять 200 мільярдів євро, щоб віднині він змінив свою політику щодо тих прибутків, яких він вимагає від своїх підприємств, а якщо ж ні, то дедалі більше таких людей, як ми, приходити-муть до таких людей, як ви. Ну то як, домовилися?