Служник обережно спитав, що мучить святого отця. У відповідь пастир брутально вилаявся і підніс до самого обличчя хлопчика страшенно розпухлу долоню. Два пальці цієї широченної долоні при світлі свічки вилискували тьмяним блиском. Коли ж отець Кролліціас постукав ними об стіл, в келії пролунав характерний металічний дзвін. Переляканий хлопчик кинувся геть.
Вислухавши повідомлення служника, пробст визнав його настільки брехливим, що на всякий випадок нам’яв бідоласі вуха і спокійно влігся спати. Проте довго спочивати пробсту не довелося: басистий крик отця Кролліціаса почав гучно відлунювати в монастирі.
Незадоволений пробст розбудив монахів і об’явив, що, мабуть, в їхнього собрата вселився диявол. Монахи, ремствуючи й позіхаючи, попленталися виганяти нечисту силу.
Ввалившись безладною юрбою в келію отця Кролліціаса, монахи побачили дивне видиво. Посеред келії стояв на одній нозі преподобний, з жахом витріщившись на розчепірену долоню правої руки, й несамовито ревів. Долоня була із блискучого металу, і з неї, як із дзеркала, дивилося на отця Кролліціаса його спотворене зображення, вискалене в безперервному реві.
З самого ранку в монастирі зчинився переполох. Монахи, забувши про молитви, бігали вузькими монастирськими коридорами, час від часу заглядаючи в келію отця Кролліціаса. Той уже не кричав, а лише стогнав. Незабаром вся рука преподобного стала металевою — від пальців до плеча. Жах монахів досяг межі.
В цей час, трохи заспокоївшись, пробст із похвальною заповзятливістю заявив, що нещастя, яке звалилося на їхнього собрата, не що інше, як підступи протестантів. Ні хвилини не вагаючись, він наказав виставити нещасного пастиря на майдан, щоб чесні католики своїми очима побачили постраждалого за віру.
Перед церквою швидко зібрався величезний натовп. Всі — і католики і протестанти — з жахом дивилися на отця Кролліціаса, який перетворювався на метал, і сумно тягли «Санта Марія, оре про нобіс…» Троє протестантів тут же відреклись од своїх помилок, а всі інші вирішили за найкраще піти геть.
За день металевий покрив поширився і на другу руку отця Кролліціаса. А надвечір, коли металічним блиском почала відливати більша частина грудей преподобного, він перестав стогнати, заплющив очі і вмер.
На панахиді пробст одправляв похорон невідомо кому. Нижня половина того, хто лежав у домовині, безсумнівно належала колись отцю Кролліціасу, весельчаку й лихослову. Але верхня частина лише скидалася на людське тіло. За час, що минув після смерті, метал залив уже обличчя і лоб святого отця. Тепер пастир був схожий на статую, одне око якої чомусь примружилось і рот скривився в гримасі страждання.
Відправивши похорон Кролліціаса, пробст вийшов на площу й закликав віруючих до помсти. Отоді й почалася та сама Кассельська сутичка 1528 року, про яку згадують у багатьох підручниках історії — книгах, що, як відомо, описують події сухо і без подробиць.
— Ну й собаче життя! — скаржився своєму приятелеві чиновник баварського єпіскопства Еріх Шлезке, сидячи влітку 1911 року в кассельській пиварні «Шумовиння над кухлем». — Іншим що? Іншим — везе. Інші служать де? Інші служать у солідних фірмах, а деякі навіть у військовому управлінні. І що до них тече? До них течуть гроші. Скільки? Багато, грошей. Адже ніхто не хоче служити в армії. А в єпіскопстві хто хоче служити? Тільки такі дурні, як Еріх Шлезке!
— Ч-ч-чого ж дурні? — поцікавився приятель, висушивши за монологом Еріха восьмий кухоль.
— А тому дурні, що ковтають пил у церковних архівах! — сказав про себе Шлезке в множині. — Що робить мій шкільний приятель Вальтер Блох? Мій шкільний приятель Вальтер Блох сидить тепер у Ніцці. А чому мій шкільний приятель Вальтер Блох сидить у Ніцці, тоді як у школі він не мав і трьох пфенігів на цигарки? Тому, що він служить у ковбасній фірмі Глобке і Грущинський. А чому…
— П-п-плюнь, Еріх, п-п-пий краще п-п-пиво, — сказав приятель.
— А що повинен робити я? — плакався далі Шлезке. — Я сиджу два місяці в цій норі, в Касселі, риюся в паперах. А чому? А тому, що його високопреосвященству захотілося мати свого баварського святого. А навіщо йому мати свого святого? А собака його знає!
— Еріх, — докірливо зауважив приятель, — ти ж знаєш, його високопреосвященство не любить собак!
— І я риюсь у паперах, — не спинявся Шлезке, — що я знаходжу путнього? Ні-чо-го! Можливо, його преосвященству потрібен документ про те, що один із його попередників, епіскоп баварський Екзестакрустіан був хрещеним євреєм?