А листя падають...

Вітер десь за труби зачепився
І трясе, як сірий вовк зайців...
Я ішов й на небо задивився
Як летіла зграя журавлів.
16.11.2003 р.

ЧИ ТИ ПІДРІС?
Присвячую Сосюрі В. М.
Коли гуляв над лісом травень
І пах із берега полинь,
Тоді й сказав мені Сосюра:
-Пісні відспівані - відспіваним покинь.
І з тих часів води немало
Дніпро у море переніс,
А я ще й досі чую голос:
-Ну, як ти синку, чи підріс?
21.5.2004 р.

ТРАВЕНЬ ВИШНЮ ОДЯГАЄ
Травень Вишню одягає,
Ніби дівку під вінець,
А Берізка позіхає:
-Слава Богу. Накінець.
І до Дуба посміхнулась:
-Ну а ти чого розкис?
На весілля Вишня просить,
То ж піди хоч поголись.
13.12.1982 р.

ПРО ВІЧНІСТЬ
І так помалу - помаленьку
Ми всі підходим до межі,
Після якої, хто перейде -
Вже не писатиме вірші.
Душа пірне у інше царство -
У царство вічної весни,
Де нас полонить інше братство
Таких нещасних як і ми.
1.9.2007 р.

ПРО ПОЕТА
Я знав відомого поета
/Він сам себе так величав/
Писав він оди і сонети
І навіть каже: успіх мав.
Я знав відомого поета,
Який геть все перечитав,
Але достойного сонета
Він так в житті й не написав.
Прожив поет той досить довго,
Знав він і Леніна й царя,
Писав про Сталіна, Микиту,
Кричав і Кучмі він 'Ура'.
Сини у нього знатні люди,
Що скажеш, - світла голова.
Він знав: і Сочі, і Карпати,
А от поезії нема.
Як критик - був він відчайдушний
І тут вже нічого казать!
Він міг й професора повчати,
А сам поет - не вмів писать.
21.9 2007 р.

ПОЕТ І КОХАННЯ
Над полем зіронька гуляла.
З яких прилинула країв?
Ти не мені подарувала
Тепло жіночих почуттів.
Подарувала ти поету
Оте тепло і ту красу,
Яку уже ось стільки років
Я в світ закоханих несу.
Твоє кохання то не просто -
Прийшов, схопив і переміг,
Твоє кохання - то щедеври,
Які для людства приберіг.
Бо ту красу і ті щедроти,
Які колись від тебе брав,
Я всі до крапельки, кохана,
В скарбницю неба передав.
Ти не мені подарувала
Оті всі запахи дібров,
Бо ними світ зачарувала,
Щоб люди вірили в любов.
Даруючи любов поету,
Її даруєш ти вікам,
І, може буть, колись нащадки
Ще і позаздрять трохи нам.
За ту натхненну насолоду -
Яку в світ ніжності несли,
Щоб в мирі всі жили народи
І їх всіх радувать могли.
То ж не жалій кохання жару,
Завжди бодрись, завжди кріпись,
І, якщо хочеш вічно жити? -
Любить і ніжить не лінись!
25.1.1983 р.

ПОЕТ І КОХАННЯ - 2
Поет, якщо він, дійсно, справжній -
Він не належить сам собі,
Бо пройде час й з його архівів
Піднімуть всі його вірші.
І все оте його таємне -
Піде на осуд всіх людей,
І всю поезію поета
Будуть сприймати через фей.
Кого, скажіть, цікавить спориш,
Чи гуркіт трактора в степу?
Людям давай як більш видовищ,
І 'бабс', як в Пітері Петру.
А ми, якщо сказать відверто -
Тоді жить будемо в віках,
Як нас з тобою сприйме небо
І жить залишить у віршах.
Любов поета породила
Й дала йому, як меч перо,
Щоб Ліра вічно всім служила -
І не чинила людям зло.
25.1.1983 р.

ПОЕЗІЯ
Поезія - це небо неозоре,
Де все у ній - і блискавки, і грім,
Поезія - це квіточки і зорі,
І посмішки вродливих німф.
Поезія - це зливи і відливи,
Поезія - це радощі і біль,
Це люди і щасливі й нещасливі,
Коли в душі у кожного в них хміль.
Поезія - це бурі й буреломи
І тиха гавань ніжних почуттів,
Коли душа в житті не знає втоми -
Скільки б вона не відала гріхів.
Поезія - коли хвилює море,
І в берег щастя б'є любов,
Коли вам хочеться в ті гори -
Які хвилюють вашу кров.
10.1.1997 р

НАЙКРАЩОМУ ДРУГУ
Поету Станіславу Жуковському
Я був твоїм найліпшим другом
І за тобою бігав скрізь,
Ще з тих часів як пас ти в лузі
В селі корівок й білих кіз.
Я був твоїм найкращим другом,