А листя падають...

Ось сторчить необрубана проза,
Там корчів, ніби, хтось навтикав;
А там просто - сирий, ніби, осінь,
Хоч за хмари хапайся бери!
Ніби, він і в костюмі - та босий,
Хоч заказуй мерщій постоли.
Може тут постоли, як хрін в просі...
Хай відчують і горе, й біду,
Хай ще трохи побігають босі,
Поки гроші на буци знайду.
Може викинуть їх і не злитись,
І ніколи вже їх не писать,
Або в церкву піти помолитись,
Й панахиду по них заказать?
15.7.1969 р.

ПТАШЕЧКА - ЩЕБЕТАЛОЧКА
Донечці
Ти - моя пташечка - щебаталочка,
Ти - моя радість - цілуваночка,
Щоб без тебе робив, моя маківко,
Щоб тебе не було, моя ластівко?
Моє б серце було неримоване,
А мій розум був би розчавлений.
І тоді б всі закінчились радощі,
Як зникають весняні пахощі.
І потухло б навіки Сонечко,
І не відав би ніжності зроду,
Бо якби я не знав свою донечку,
То ніколи б не знав свого роду.
29.10.1990 р.

ОБЛАВА
Не було перебудови -
То були кролі й корови,
А прийшла ота облава,
Мов корова все злизала.
Був колись в нас божий рай,
Пили чачу, самограй,
Зараз вже й вина не стало,
Горбачову вічна слава!
Міг колись, я так сказати,
Дачу, дім побудувати,
А сьогодні, Божа мати,
Дай хоч хлів добудувати.
Є у нас така держава
Хоч кричи ти, хоч крутись,
Якщо гривню вам добавить -
Буде років сто трястись.
Я уже у тому віці,
Що нема коли вже жить,
Та як гляну я на шефа -
Так і хочеться вліпить.
Обійняти й розчавити
Як живого слимака,
Скільки ж можна кров вже пити
Із простого мужика?
Хай мене боронить Бог -
Від багатих, як від блох,
Краще зразу помирати,
Як кредит в багатих брати.
24.4.1997 р.

КОТЯЧІ МОЛЕБНІ
Пану Лужкову
Ніби стовп телеграфний
Душа аж тремтить,
В такому напруженні нерви,
Що ними якби по лужкових вліпить -
То, певно, б воскресли і мертві.
Де сили, скажіть, ми беремо мовчать,
А ще сміємось, що слабенькі?
Та скільки ж цим виродкам можна мовчать
За ті їх котячі молебні?
Їм мало Молдови, Курилів, Чечні -
Так їм ще давай й Севастополь!
А хрена ти часом не хочеш, 'браток',
А разом з ним ще й Сімферополь?
19.1.1997 р.

ПАНИ І КАЙДАНИ
Ну й апетит в партократів! -
Все б загребли, щоб могли,
Як взяти не можуть за груди -
В потилицю мітять вони.
А щоб їх ще більше боялись -
То, ніби горох - сіють страх,
Щоб спокію вічно не знали
Й втікали від них, як собак.
Бо в час, коли люди всі плачуть -
В той час всі радіють пани,
Що, врешті, змогли застрахати
Й одіти рабів в кайдани.
А народ сивухи вип'є,
Десь...стрибне в якесь лайно...
І йому ніщо не треба -
Крім вина і доміно.
Над дорогою вербички
Обливаються слізьми,
Та коли ж ми вже проснемось
І покажем їм, хто ми?!
19.6.1990 р.

КРОВАВІ ЛИСТОЧКИ
Як прийшла весна в діброви
В жовтому жупані,
Просить донечка матусю,
Щоб нарвать тюльпанів.
Не ходи ти в ліс, дитино,
Він кров'ю залитий,
Бо у ньому в тридцять третім -
Твій дідусь там вбитий.
Не ходи ти в ліс, дитино,
Бо то не тюльпани,
То твого дідуся й батька
Червоніють рани.
А тому, коли в діброві
Бачите тюльпани,
Так і знайте, то не квіти,
То - кроваві рани.
То ж коли весна приходить
Там, де ті горбочки,
Із них й досі ще сочиться
Кров через листочки.
8.2.1991 р.

ПРО ВЧИТЕЛЯ
Заспокойся, друже-брате,
Не годиться нам кричать,
Скоро будем в комбінаті
І днювать, і ночувать.
Ну а щоб не спав в суботу
/Наша зауч, щоб ти ріс!/-
Стільки дасть тобі роботи,
Що не витримає й міст.
То журнал, то поурочні,
Тематичний план, конспект,
Будеш бігать в Главк, до учнів,
Розроблять якийсь проект.
Семінари і педради,
Тих стрічай, тих провожай,
Соцекран, весь рік дебати
То про пекло, то про рай.
Розлучайсь мерщій з сім'єю,
Поки ще живий, братан,
Або вже приводь дружину
В УВК й замов диван.