А листя падають...

І їх не в силах відірвать,
Бо ти чаруєш, як калина,
В той час як кетяги горять.
Таку б як ти, прости за дерзість,
Тільки гукни - прийшов би вмить,
Щоб в тім гаю, де шепчуть верби,
Тебе під зорями любить...
І там під ясеном розлогим,
Що вишні в пазуху заліз,
Як би хотів твоїм стать Богом
І цілувать всю ніч до сліз.
І всі, забувши пересуди,
Що можуть щастю помішать,
До тебе в пазуху шугнути -
І там кохання пошукать...
Ми всі від роду - Донжуани,
Й про гріх в житті не нам судить,
Бо ми родились, щоб кохати,
Бо ми родились, щоб любить.
2.6.1981 р.

КИЇВСЬКА РУСЬ
До чого ж ти, Київ, чарівний,
Нема таких слів у житті -
Якими б я міг передати
Всю велич твоєї душі.
Каштани цвітуть гордовито,
А в ніжних гірляндах - свічках
Стоїть Володимир-Хреститель
На схилах святого Дніпра.
Та тільки куди не поглянеш -
Квітує на вулицях Русь.
О, краю мій рідний, земля плодовита,
Так чим же я й досі горжусь?
8.5.1967 р.

УКРАЇНІ
Я горжусь державою своєю
Що зуміла відстоять себе.
І на стяг пшенично - волошковий
Перенесла небо голубе.
Перенесла ниви неозорі
Жита, проса, запашних пшениць,
Над якими вічно шепчуть зорі
Посмішками наших молодиць.
4.4.1997 р.

КУВАЛА ЗОЗУЛЯ
Ще і зозуля не кувала
І не співали солов'ї,
Як ти 'люблю' мені сказала
І посміхнулася мені.
Ми ниву щастя розорали,
Де шепотілися гаї,
Своїм коханням поливали,
Коли засіяли її.
Коханням з золота й платини -
Найвищу пробу ніс тобі!!!
Щоб нива щастя квітувала
А в ній волошки голубі.
Я ждав, щоб житечко дозріло,
Щоб визрів колос і стебло,
Та раптом серце защеміло,
Бо інший хтось косив його.
О, де ти був тоді мій розум,
Коли довірився красі?-
Отій, яка ногами мислить
Аби її любили всі.
Давно зозуля відкувала
І відспівали солов'ї,
Бодай ти щастя стільки мала -
Скільки його дала мені!
15.8.1981 р.

ПРО СІМЕЙНЕ ЩАСТЯ
Жіночко, голубонько моя,
Неспокійна вічна трудівнице,
Поклади свій шпатель й зупинись,
Низько тобі хочу поклониться.
За оті автографи життя,
Що людям даруєш, ніби долю,
І твої жіночі почуття,
Що горять, немов калина в полі.
Кожен день несеш свій чесно хрест,
Пишеш ти будинками сонети,
Тільки жаль, що про таких як ти -
Не завжди писать хотять поети.
Взимку лізе в пазуху мороз,
Протяги колючками щіпають,
Ну а ти із шпателем в руках
Їх а ні на крок не підпускаєш.
Жіночко, кохана, не спіши,
Ні, не варто з сили вибиватись,
Бо тепла, кохання і краси
Ще повинно й для сім'ї лишатись.
І завжди, рідненька, пам'ятай,
Що сім'я від посмішки щаслива,
То ж, дивись, хоч трішки залишай
Ще і для сім'ї своєї сили.
І ніколи ти не забувай,
Моя бджілко, працьовита й мила,
Що роботи непочатий край,
А сім'я тоді буде щаслива,
Як в душі залишиться ще май,
Буде ніжність, почуття і сила.
7.7.1981 р.

НЕ БІЙТЕСЬ ЩАСТЯ!
О, ти моя дівчино люба,
Букет із ніжності і зла,
Скажи мені, кому ревниво
Себе, кохана, берегла?
Чому, скажи, завжди роками
Ти відмовляла почуттям,
Чи може іншу радість знала,
Тоді яку,- скажи всім нам?
Чому завжди своїм бажанням -
Своїм жіночим почуттям
Ти відмовляла фанатично
І називала це життям?
Людина родиться для щастя.
Отож, дозволь тебе спитать,
-Як же тебе за безсердечність
Прикажеш далі величать?
Поїдь за місто, в ліс, чи в поле
Туди, де дні переплились,
Де притулився до тополі
І клен, і ясен, подивись.
Навіть верба і та, лебідко,
О, ти приглянься хоч здаля,
Як вітру гордо груди-віти
Цілими днями підставля.
То ж не ховай від вітру груди,
Й на все життя запам'ятай:
-Як хочеш, щоб любили люди -
Себе й людей не забувай...
Не вір нікому, хто говорить,
Що ти така-перетака,
Мало кому що заманеться
Почухать трохи язика...
27.7.1981 р.

ЩОБ ЦВІЛА КАЛИНОНЬКА