А листя падають...

Не для мене в лузі
Зацвіла калинонька,
І в садочку дзвінко
Тьохка соловей,
Не мені так ніжно
Чарівна дівчина
Посміхнулась краєм
Голубих очей.
Не дрімайте, людоньки,
Як цвіте калинонька,
Коли вам дарує
Місяць почуття,
Не жалійте ніжності
Для своїх коханих,
Не соромтесь пристрасті,
Не гнівіть Творця.
Скільки в світі радощів,
Скільки того щастя?
Скільки нам відпущено,
Людоньки, життя?
То ж чи варто, вдумайтесь,
Бути недоторками
І ховать, від кого -
Радість почуття?
Щоб цвіла калинонька,
Щоб раділи зіроньки,
І щоб Місяць трепетно
Цілував завжди!
О, моя дівчинонько,
Як цвіте калинонька,
То не слухай матінку
І до мене йди...
8.8.1981 р.

А РОКИ ЙДУТЬ
Не вірте, люди, що кохання
Потрібно більше молодим,
Бо молоді, я скільки знаю, -
Не знають, що робити з ним.
Тому і плачуть, і сміються,
І як зозуленьки кують,
Один одному не даються,
А роки йдуть, а роки йдуть.
А роки йдуть. Підступна старість
На скронях килим срібний тче,
І, де колись сіяла радість,-
Руками грубими, як граблі
Там борозеночку веде.
Якби то ти, моя незряча,
Могла на мить те уявить,
Як завтра молодість гаряча
Слізьми пекучими заплаче
Й холодним груднем зашумить,
О, ти б тоді прозріла, люба,
І закричала б на весь світ,
Що ти була, як пробка з дуба,
І загубила стільки літ.
Жіноча врода - дар природи,
Зумій ним лише володіть,
І ти тоді сама побачиш,-
Який чарівний божий світ!
5.8.1981 р.

ПОСМІШКА І ЦВІТ
Ми дивимось на цвіт калини,
На ніжні кетяги троянд,
І на шикарні георгіни -
Що, як вогні палахкотять
І думаєм, що в цвіті тому -
Вся мудрість нашого буття,
Насправді ж то такі тонета,
Щоб запрягти в ярмо джміля.
6.6.1982 р.

РОЗДУМИ ЮНОСТІ
Зовсім небагато я пробув з тобою:
Всього один вечір цілував тебе,
Все ж зоря журбою розум полонила,
Ніжністю до болю небо голубе.
Я мовчав, сміявся - бо боліло серце,
Сам я вже не знаю, чи кого люблю,
Плескає об хвилі з човника весельце,
Місяць світить ясний мабуть солов'ю.
Зорі нахилились рясно над полями,
Що вони благають, чому миготять,
Може веселяться над юначим горем,
Чи чарують інших, що життя хотять?
Сам я вже не знаю, хто мені потрібний,
Чи коли зустріну дівчину таку,
Що зуміє настрію дать належний рівень,
Серцю відпочинок, розуму мету?
Сам я вже не знаю, де блука мій спокій,
Де ночами ходять ніжні почуття?
А літа проходять, ходять, незнаходять -
Так за днями тиждні, так і все життя.
Як людину стріну з доброю душею -
Серце застрайкує і чомусь мовчить,
А красуню стріну - то страшніша вовка,
Волі по неволі розум не велить.
А тому замовить я рішив тризуби,
Кліщі арматурні, розове пенсне,
Виб'ю вовку зуби - без зубів не страшний
І женюсь негайно - не судіть мене.
Там, де треба плакать - я завжди сміявся,
Хоч сказать по правді: духом я не кріп,
Я весь час сміявся і ніхто не бачив,
Що за тим, за сміхом - сльози, мов, окріп.
То літа голосять. А чому?- не знаю.
Що їм не хватає? Чому так сумні?
А літа проходять, а за ними - тиждні,
А за ними ночі, і останні дні.
То ж, коли до мене ти прийдеш,- не знаю
В зоряному платті - ніжна, молода?
Ні! Я не дрімаю. Я тебе шукаю,
Глянь, як неспокійна у Дніпрі вода.
Плескає об хвилі з човника весельце,
Місяць світить ясний, мабуть, солов'ю,
Де ти? Я не знаю. Все ж тебе чекаю,
Бо тебе єдину тільки і люблю!
26.9.1961 р.

ПЕРШЕ ПОЧУТТЯ
Ти прийшла і стала поруч біля мене,
Ти прийшла і стала може, просто, так,
А мене усього обпалило жаром,
Що лице розквітло, як у полі мак.
Жартували хлопці на мою адресу,
У гаю за річкою соловей співав,
А очеретянка на краю другому,
Ніби, з ним змагалася.Тільки я мовчав.
Вправо і наліво скрізь одні дівчата.
Глянь!- Які чудові і які прості.
Як багато ніжних їх на нашім полі,
Та чомусь, здається, - все не ті , не ті.
Не такі в них очі, губи, навіть, рухи,