А листя падають...

І знов в мені, як того часу -
Проснулись перші почуття.
Бо перше - то завжди є перше,
Його ні з чим не порівнять,
О, якби я хотів сьогодні
Тебе, як вперше обійнять.
1.1.1983 р.

В ПЕРЕХОДІ
Стоїть в переході мордатий мосьє
Й за десять карбованців секс продає.
Дивлюсь на ту наглу вгодовану пику
І так мені хочеться пику потикать.
А та посміхається й каже мені:
-Читав в Одісеї про вірність, чи ні?
Так в того ото чоловіка-плавця
Була Пенелопа, як жіночка ця.
Літ двадцять, аж поки він плавав морями -
Сиділа і ждала його вечорами.
А цій же красуні немає ціни,
Повісь її в спальні, прибий до стіни,
І можете плавать хоч сто літ від хати,
І певними буть - що вона вам не зрадить.
15.12.1989 р.

НЕ ЗНАЮ
Коли надворі веснами шумить
І Місяць посміхається лукаво,
Ну як тебе, кохана, покорить,
Щоб хоч на ніч на тебе мати право?
Горять зірки, вигукують поля,
І десь над нами Янгели літають,
Якби ти знала, як я хочу жить!
Та як тобі сказать про це - не знаю.
Ось скоро нічка в вічність відійде,
І Місяць зорі спать позаганяє,
А серце так і проситься любить,
Та як тобі сказать про це - не знаю.
2.2.1989 р.

ЯКЩО ЖІНКА КОХАЄ
Жінка, яка вас дуже любить -
До всіх не стане скалить зуби.
Але, коли і скалить зуби,
Це ще не значить - що вас любить.
22.5.2004 р.

ЗЕМЛЕТРУСИ
Ми вільні тільки у коханні,
Якщо в своєму курені,
Де на все поле, на все небо
Нема ні жодної душі.
Коли тебе думки не мучать,
Як дачу, дім побудувать,
Коли спокійні наші душі
І дітки наші не кричать.
А ті всі палаци й хороми -
То наше горе і наш біль,
Тому й існують землетруси,
Щоб мали ще і іншу ціль.
9.1.2000 р.

ЖІНКИ І СВІТ
Скільки жінок у нашім світі -
Стільки й зірок,
Які від себе не пускають
А ні на крок.
Які для того Богом дані -
Щоб чарувать,
Які для того в нашім світі -
Щоб їх кохать.
4.10. 2001 р.

ХОДИТЬ СЛОВО
Чомусь на серці як ніколи:
І сум й журба, і чорний біль.
То, ніби, щось під боки коле,
То десь відкладується сіль.
То щось трясе тебе , то мучить,
То ти - герой, то - боягуз.
А по болоту ходить слово
З чарівним змістом - чорногуз.
10.6.2001 р.

ЗОРЯ МОЯ
Зоря моя! Весна кохання,
Скарбниця чарів і дібров,
Візьми собі мої страждання,
Мені ж віддай свою любов.
Нехай тобі рум'янить личко,
Завжди бадьорить, сипле жар,
Дає натхнення молодички,
Щоб в серці був завжди пожар.
7.1 1983 р.

КРАСА
Колись я думав що роса -
То просто місячна краса.
Та тільки Сонце з гір упало,
Як всю красу, немов, злизало.
Сидять сороки на стовпі.
Сижу і думаю собі:
Була роса - була краса,
Нема роси - нема краси.
То що ж воно таке краса
Й куди дівається вона?
І диву сам собі даюсь,
За чим же я тоді женусь?
Невже щось сталось з головою,
Що я біжу за пустотою?
А завтра знов дивлюсь - роса...
Ну це хіба не чудеса?
І так мільярди літ підряд
Себе ми будем повторять,
Аби ніколи нам з тобою
Не втратить іскорки живої.
Не втратить ту красу небес,
Що творять з Господом прогрес,
Щоб ми завжди за нею гнались
Й ніколи не розчарувались.
10.4.2003 р.

БАРАН
Крутить ноги, тягне спину,
А думок ще, як гора.
Чи то вже гаплик підкрався,
Чи прийшла лиха пора?
Чи то просто я занудивсь
По весні і по Дніпру?
Бо як день - все більше й більше
Те й роблю, що хрест свій пру.
І немає тому краю,
І кінця немає,
Як одну роботу зроблю,
Інша вже чекає.
Ну а скільки не зробив ще!
Й головне: не докохав,
А вже чую мчить з косою
Чорна відьма через став.
Став, стою, себе питаю:
-Чи не дурень ти, Вальок?
Подивись на наш Хрещатик -
Скільки вхожених дівок!!!
Щоб оту красу всю божу
Помінять на кліточки,
Про який ти розум мовиш,
Ніби житимеш віки?
Плюнь на всіх тих бджіл та дачу