Выбрать главу

— Як на мене, в цьому місті вже стає трохи нудно, чи не так? — сказав Жан-Батіст.

— Авжеж, я б з радістю поїхав звідси, — відповів метр Жюремі, який щойно дійшов у своїх думках приблизно такого ж висновку.

— Але ж куди?

Вони знали, що всюди на Близькому Сході їм загрожуватиме саме таке становище, котре виникатиме не через віддаленість від батьківщини, а навпаки — від звичної та надто очевидної присутності представників рідної держави. Краще було б повернутися до Європи, але там не існувало жодної можливості займатися їхнім ремеслом без лікарських дипломів, і через це вони б постійно зазнавали переслідувань.

— Ми повинні вирушити до Нового Світу, — сказав Жан-Батіст.

Ця думка здалася їм блискучою, і, щоб обговорити її належним чином, вони з легким серцем повернулися пішки до старого Каїру та пішли обідати у стару корчму, де подавали молочне ягня, якому не було рівних в усьому місті.

* * *

Єзуїт попросив у господаря дозволу трохи відпочити й зачинився у своїй кімнаті. Месьє де Майє залишився сидіти сам, у глибокій задумі обпершись ліктями на стіл. Відтоді, як церковник сказав про амбасаду, він уже нічого не чув з його пояснень. Удар був нищівний; консул витримав його ціною неймовірних зусиль. Залишившись наодинці, він, забувши всяку стриманість, заволав не своїм криком. Прибіг слуга, і з його допомогою консул дістався до глибокого крісла і безсило звалився в нього.

Цієї миті дружина й донька дипломата повернулися зі свого паломництва до візитандинок і відразу поспішили до нещасного.

Мадам де Майє виходила з дому рідко, а вдома займала одну кімнату, де в одному куті влаштувала молитовню, а у двох інших поставила п’яльці для вишивання та верстат для ткання, щоб навперемінно віддаватися цим двом зайняттям. Чоловік був для неї об’єктом справжнього культу, який постійно і дедалі більше підживлював її песимізм. Бідолашній жінці уявлялася жахливою загрозою кожна з тих незначних колотнеч, що ними обмежовувалося повсякденне життя консульства, але про які месьє де Майє рапортував дружині з перебільшеннями, цілком здатними перелякати її на смерть. Для неї було очевидно, що все це зрештою доб’є її чоловіка, і вона здавна готувалася до цієї події, хоч ніколи й не замислювалася, що робитиме, якщо таке справді трапиться. Тому зараз вона лише безпорадно метушилася навколо консула. Її ж донька відзначилася більшою присутністю духа: своїми тонкими пальцями вона розв’язала на батькові жабо, яке не давало йому дихати.

Месьє Масе протиснувся крізь стовпище. Побачивши стан консула, він запропонував викликати лікаря, що негайно і схвалили обидві жінки.

— Так, але кого? — нерішуче запитала мадемуазель де Майє.

— Плаке?… — тихо промовив месьє Масе.

Консул підвівся із криком:

— Тільки не він!

Наразі він схопився на ноги, наче хотів переконати усіх, що цілком одужав.

Отакою була чудотворна дія цього прізвища. Доктор Плаке був старим флотським хірургом, якого колись привело до Каїру кохання до одної актриси. Та пані померла, а хірург залишився. Відтоді, як з каїрської колонії франків виїхав останній лікар, гідний цього звання, Плаке залишався єдиним офіційним медиком. На жаль, знання в царині медицини він мав такі застарілі й такі уривчасті, а способи застосування цих знань були такі жорстокі, що ніхто не хотів бути в нього за пацієнта. Під загрозою стати, у випадку недуги, жертвою його жахливого втручання, усі представники французької країни тимчасово затамували всі свої хвороби, як затамовують подих, сподіваючись при цьому не задихнутися. Потім купці та простолюд потроху почали звертатися до інших: шарлатанів, євреїв та турків, а також аптекарів, з яких найвідомішим вважався Жан-Батіст Понсе. Але месьє де Майє офіційно заборонив консультуватися в цих самозванців, бо мав подавати приклад саме такої поведінки… До того ж консул сподівався, що за ті кілька років, що залишалося йому прожити в Єгипті, нагоди звернутися до офіційного лікаря в нього не виникне. У крайньому разі він зможе поїхати до Константинополя.

Але Плаке? Ніколи!

Усі присутні привітали один одного зі швидким одужанням консула, і атмосфера трохи розрядилася. Мадам де Майє наказала принести кави.