Кілька хвилин по тому всі четверо сиділи в кріслах, з чашечками в руках.
— Нічого страшного, — мовив консул, — цей обід… трохи був важкуватий. Вино… При цьому кліматі…
А що було казати? Він не міг відкрити цим балакливим жінкам великої таємниці, яку йому щойно довірили. А може, Масе? Так, Масе повинен бути в курсі справи. Усе це потребуватиме рішучих зусиль упродовж найближчих днів. Йому знадобиться допомога. Єзуїт це зрозуміє. З іншого боку, Масе можна довіряти, він такий відданий. Лише одна річ не подобалася консулові — манера Масе розмовляти з його донькою. Наприклад, зараз, розмірковував він, вони сидять одне проти одного за кавою в руках. Вона не знаходить у цьому нічого поганого, бідолашне дитя! Але ж він — головою можна поклястися — дивиться на неї так, ніби чогось чекає. «Хотів би я зараз же припинити оці хитрощі», — подумав про себе месьє де Майє.
Месьє Масе був єдиним молодим чоловіком, якого було допущено якщо не до найближчого оточення, то хоча б до товариства мадемуазель де Майє. Хоча дівчина й вважала його потворним, і хоча за ним завжди тягнувся вельми відчутний бридкий запах нечистого тіла, вона все ж-таки любила розмовляти з цим диваком, який так люб’язно її вислуховував. Щодо месьє Масе, то він обрав кар’єру раз і назавжди, і не хотів ставити себе у двозначне становище залицянням до доньки месьє де Майє, від кого ця кар’єра залежала. Утім, у рідких випадках, коли мадемуазель де Майє опинялася поруч із ним, секретаря, немов магнітом, притягували її неймовірна врода, грація, юність. Він лише мимоволі дивився на неї з надзвичайною увагою, а вона так само мимоволі здавалася від цієї уваги щасливою. Але ж це не заважало її батькові вбачати в поведінці секретаря страшний злочин.
— Будьте ласкаві, залиште мене наодинці з месьє Масе, — суворо промовив консул.
Обидві жінки пішли з зали. Як тільки вони залишилися самі, консул підвівся й почав ходити туди-сюди, а месьє Масе мовчки чекав, сидячи на стільці, на який йому вказав патрон.
— Я маю висловити чимало зауважень стосовно вашої поведінки, месьє Масе, — сказав із серцем месьє де Майє. — Але ж зараз на це немає часу. Треба — розумієте мене, треба! — щоб ви розділили зі мною важкий тягар політичної таємниці. Ви повинні показати себе гідним такої довіри, інакше в усьому світі не знайдеться місця, де б ви змогли сховатися від суворої помсти того, кого видасте.
З цими словами він звів указівний палець угору, де висів портрет самодержця. Молодий чоловік схилився, щоб показати свою покірність, і, оскільки цього разу він сидів, то ледве не тицьнувся носом у свої коліна.
Розділ 4
— Король, — почав урочисто месьє де Майє, — з причин, яких я не маю права вам повідомити, бажає відрядити амбасаду до Ефіопії.
— З цього приводу Ваша Ясновельможність торік писали депешу, — сказав месьє Масе.
— Вірно. Міністр, мій родич, хотів знати, яким чином можна дістатися до цієї країни. Справа, безперечно, вже тоді витала в повітрі у Версалі. Ви пам’ятаєте мої висновки?
— Два шляхи: один — морський, крізь Джидду та узбережжя. Другий — сухопутний, крізь мусульманське царство Сенаар та гори.
— У вас чудова пам’ять, Масе. Отже, ви також пам’ятаєте, що власне я писав стосовно цих двох шляхів? Якщо рухатися морем, то вхід до країни знаходитиметься під контролем мусульманського короля — союзника турок. Єдиний обов’язок цього варвара — стежити, аби до його земель не проник жодний білий християнин, особливо католик. Ніхто не зміг подолати цю перепону упродовж останніх п’ятдесяти років. Останніх священиків, що намагалися це зробити, було зарізано, а їхні тонзури, як мені здається, було надіслано в пакунку ефіопському імператору, який віддав наказ тих священиків убити.
Месьє Масе зробив гримасу відрази й витягнув маленьку носову хустинку з мереживом, якою на мить прикрив собі ніс.
— Щодо сухопутного шляху, — продовжував консул, — то й тут доводиться констатувати таке ж саме безвихідне становище. Нечасті європейські мандрівники, які проникали до країни і навіть зустрічалися з Негусом, залишалися при ньому полоненими на решту свого життя. Але, частіше над усе, юрба закидала їх камінням, лише виявлялося, що вони католики.
— Усе це, — сумно промовив месьє Масе, — через єзуїтів.
— Мовчіть! — сказав, збліднівши, консул.
Він підійшов до дверей і трохи прочинив їх, щоб пересвідчитись, чи не підслухує хтось.
— Ви ж добре знаєте, що той, кого ви бачили сьогодні тут, один з них. До того ж, наближений до духівника Короля.