Як уже було після від’їзду місії отця де Бревдана, ігумен капуцинів, той патлатий велетень, якого звали братом Паскуалє, знов прийшов до консула зі своїми скаргами. Він дізнався про подорож отця Плантена й абіссінців до Версалю, і протестував проти того, що він називав «упередженням Франції на користь однієї з конгрегацій». Месьє де Майє відповів йому дуже люб’язно, що не протегує нікому, і знаходиться в повному розпорядженні брата Паскуалє, готовий підтримати всі зусилля його ордену, якщо тільки зможе, та за будь-яких обставин.
— Це дуже доречно, — сказав італійський панотець. — Ми збираємося скоро відрядити місіоне до Абіссінії.
— Ще одну! — вигукнув консул.
— На цей моменто ми стоїмо в Сенаарі, а далі не заходила жодна персона.
І він додав з підступним виразом:
— Навіть ваш протеже.
— Мій протеже?
— Так. Синьйор Понсе!
Консул здавався дуже здивованим. Він попросив отця Паскуалє повторити ці слова. Той підтвердив, що, за гідними довіри відомостями його братів у Сенаарі, Понсе, після своєї втечі з цього міста, дійшов лише до відстані десяти льє від кордону, до абіссінського сільця, котре слугувало митницею, а далі його не пропустили, і він чекав там кілька місяців, та навіть одружився, за звичаєм тієї країни, з мешканкою тих місць — адже це робиться дуже просто, — і що по поверненні він розповідає казки про Імператора, якого ніколи не бачив.
Месьє де Майє, якого дуже потішила ця розповідь, спитав капуцина, чому він не приходив з нею раніше. Той відповів зухвало, що, коли французам подобається виставляти себе на посміховисько, приймаючи за посла колишнього вірменського кухаря, то він не може позбавляти їх такого задоволення. Але додав, що сповістив про це Рим, і всі капуцини, до самого Парижу, про це знають.
— Те, що ви розповіли, є надзвичайно важливим, — серйозно заявив консул. — Чи є у вашому розпорядженні свідчення отців, які знаходяться в Сенаарі? Чи вони до вас писали?
— Я маю в монастирі довгий лист від сенаарського ігумена.
— Благаю вас, — жваво заговорив месьє де Майє, — дайте мені копію цього листа. Я поки що можу зупинити всю справу.
Капуцин мовчав, чогось чекав. Консул, заковтнувши наживку, продовжував далі:
— Звісно, — сказав він, — я даю вам слово, обіцяю застосувати усі засоби, які тільки зможу, щоб полегшити вам вашу місію.
— Даєте слово?
— Даю.
— Добре. Матимете лист цього вечора, — сказав отець Паскуалє, — який нарешті отримав те, за чим прийшов, я повернуся за кілька днів пояснити вам наші плани та потреби.
Відтак італієць залишив консула так само нечемно, як і увійшов. Але месьє де Майє починала подобатися ця щира брутальність, що так приємно контрастувала з підступною ввічливістю прихильників святого Ігнатія.
Лише за якийсь тиждень кілька слуг навели порядок у павільйоні в Гізі. Вони повідчиняли всі вікна та впустили свіже повітря навіть у найбільш віддалені та найменші кімнатки. Потім кілька разів зробили обкурювання, щоб запобігти лихоманці. Нарешті, всюди розставили посуд і розстелили чисті скатертини, які привезли з собою на двох возах.
Алікс приїхала наступного дня по закінченню цих приготувань разом з Франсуазою — її мати, як домовилися, залишилася в Каїрі. Троє служників, котрих узяли з собою, були цілком віддані жінкам, які насилу відібрали їх серед інших бажаючих їхати, бо весь дім консула був налаштований проти нього через скупердяйство та презирство, з якими він ставився до підлеглих. Невеличкий гарнізон турків, яких надав ага яничарів, розташувався від будинку дуже далеко, і не мав права зазирати в середину маєтку.
Мадемуазель де Майє, з єдиною стрічкою в кучерях, одягнена в синій корсет без мережива та в чорну оксамитову сукню, вийшла з візка о третій годині по обіді. Про цей будинок їй розповідали, але сама вона його не бачила. Та ось він стояв перед нею — будівля в мавританському стилі, оточена дерев’яними аркадами з гострими арками, на довгій підвищеній косі, яку в сезон розливу з двох боків омивала вода. Вікна в будинку були забрані кедровими жалюзі у вигляді арабських решіток. Його вінчала восьмикутна вежа, дах якої мав форму османського шолома. На верхівці її дугоподібного силуету не вистачало лише магометанського півмісяця. Раніше ця емблема там була, але Паша, даруючи цю резиденцію одному з консулів Франції десь за п’ятдесят років до того, делікатно наказав її зняти.