По всій залі гравці оточили столи для фараону та трик-траку. Жан-Батіст і Сангре скористалися цією передислокацією, щоб зникнути, непомітно попрощавшись із герцогинею. Вони повернулися додому в кареті. Франсуаза добре протопила кожну кімнату. Жан-Батіст заснув, поклавши щоку на праву долоню, котру так дружньо стискала герцогиня, і яка ще пахла її мускусними парфумами.
Наступного дня месьє Рауль приніс лист для Жана-Батіста. Він був від отця Плантена, який продовжував надсилати йому пошту до «Чорного красеня». Лікар вирішив, що буде обережніше не сповіщати єзуїта про свій переїзд до радника. У листі говорилося:
«Будьте напоготові. Післязавтра ми їдемо до Версалю. Наша аудієнція матиме місце в середу, о четвертій годині по обіді. Отець Г. Плантен СЄ».
По обіді Жан-Батіст пішов до колежу Людовіка Великого, щоб обговорити деталі аудієнції.
Повертаючись, він пройшов пішки мимо Лувра, де, як казали, кавалерія Короля Філіпа V почала формувати славетний кортеж, який мав завтра знятися з місця. На набережній йому зустрілися одягнені в розкішні костюми та з розкішними пір’їнами на капелюхах перший та другий королівські шталмейстери. За ними на скакунах, суспіль укритих мішурою, їхали двадцять чотири пажі в шовкових камзолах і штанях зі срібними галунами та в піні мереживних комірів і манжет. Позаду дванадцять іспанських коней, яких вели в поводах, красувалися своїми переплетеними стрічками гривами, позолоченими вудилами, заклепками та стременами, чепраками червоного оксамиту з золотим та срібним шиттям. Більше Жан-Батіст нічого не побачив, бо загін сірих мушкетерів витискав цікавих з околиць Палацу.
Повернувшись до радника, він застав його в салоні, біля вогню, до якого й сам простягнув руки, щоб хутчій їх зігріти. Була третя година. Франсуаза накрила для них стіл біля каміну. Вони поговорили про королівський кортеж, потім про аудієнцію.
— Як ви збираєтеся там поводитися? — спитав Сангре.
— Скажу правду, — просто відповів Жан-Батіст.
— Еге! Ви погано починаєте. Хіба вам невідомо, що для королів правда — це те, що їм хочеться чути?
— Не знаю, що там хочеться почути Королю, але знаю, що саме хочуть йому сказати, і це брехня.
— Кого ви маєте на увазі?
— Єзуїтів.
— Хіба ж то не вони добилися для вас цієї аудієнції?
— Вони. Але це не означає, що ми маємо згоду стосовно того, що говорити Королю.
Радник відклав шматок індички, яку їв руками, відпив ковток ігристого вина та здивовано подивися на Жана-Батіста.
— Ви кажете мені, що збираєтеся суперечити єзуїтам перед Королем? Мій друже, я щасливий пообідати сьогодні з вами, оскільки дуже боюся, що це востаннє. Але скажіть мені, яку саме мету ви переслідуєте?
— Чесно кажучи, я їх переслідую дві.
— Поганий принцип.
— Але вони для мене як одна, — жваво додав Понсе. — А саме: по-перше, я хочу, щоб Король відрядив мене до Абіссінії як свого повноважного посла, а по-друге, щоб він надав мені усі привілеї, які відповідають цій посаді, у тому числі титул.
— Те, що ви кажете, є амбіційним, але не таким уже й неможливим.
— От бачите!
— Але чому ви так хочете повернутися туди?
— Я на цьому не наполягаю. Але милість короля дозволить мені одразу виконати дві обіцянки, які я дав.
— Дідько забирай! І кому?
— Першу — дівчині. Вона є вищою від мене за походженням. Я пообіцяв з нею одружитися. І не можу на це сподіватися, поки Король не зробить мене шляхтичем.
— Розумію. Це саме те, що зазвичай роблять у вашому віці. А друга присяга?
— Імператору Абіссінії. Я присягнувся йому, що єзуїти не повернуться, і що, коли він проситиме амбасади з Франції, очолювати ту амбасаду буду я.
— Отже, ви маєте просити, щоб відрядили вас, і, водночас, дати знати, що єзуїтів там не хочуть. При тому, що сюди вас довезли саме єзуїти!
— Я не мав вибору. Без них я не зміг би виїхати з Каїру.
— Власне, це я вам і кажу.
— Але вони не знають про мої наміри, — сказав Жан-Батіст.
— Охоче вірю. Тобто вам треба починати суперечити їм в останню мить, у присутності Короля. Ви даєте собі раду, що збираєтеся робити? І ви ще смієтеся!
— Я сміюся тому, що, всупереч очевидності, я повністю певний у собі.
— Молодість робить вас відважним. Будьте обережні. Двір є місцем інтриг, де сміються над мужністю, бо це є така річ, яку перемогти найлегше в світі. Їм достатньо обпертися на декого, хто ховається в тіні, та нанести удар вам у спину.