— Ні, месьє раднику, — промовив Жан-Батіст тихо, — я ще не втратив розуму. Моя певність походить не від сліпоти. Навпаки, вона виникла, коли я тримав очі широко відкритими. Хочете, скажу вам, коли саме? Коли скакав сюди на коні та перетинав це королівство, розмовляючи з народом у селах та в містах. Чи знаєте ви, що я дійшов висновку: людина, яка править усім цим, є великим королем.
— Оце так відкриття!
— Ні, зачекайте. Він тому великий, що я добре пам’ятаю, як, коли я жив у цій країні, постійно чув від старих про Фронду, релігійні війни, страшну чуму та голодомори. А цей король поклав цьому край. Він присмирив сильних світу сього, підкорив шляхту, я бачив у провінціях спустошені двором палаци та повну покору мешканців тих, що вцілили. І подивіться на Церкву: якщо не брати до уваги ту допомогу, яку Король надав їй у боротьбі з протестантами, вона повністю підлягає його владі. Він створив військову міць, дав відсіч зовнішньому ворогу, і могутність його не має рівних.
— Сподіваюся, вам відомо, чого це коштувало? Проти нас об’єдналася Європа, народ стогне під ярмом податків, протестантів і янсеністів травлять, немов диких звірів: ніяких думок у політиці, крім королівських, я вже про це знаю, після тридцяти років у Парламенті.
— Справа не в тому, — сказав Жан-Батіст, заперечно хитнувши головою та знов хапаючись за нитку розмови. — Я не суджу його з точки зору Історії. Я описую справи людини, яка хотіла бути великим королем, і стала ним. Так ось, я кажу: Король Абіссінії теж такий.
— Ви порівнюєте…
— Так. Та сама воля, те саме прагнення все підкорити своїй владі, та сама незрівнянна міць. Ісус І зробив те саме. Якщо взагалі хтось може порозумітися, то це саме вони.
— І ви збираєтеся говорити так з Королем Франції!
— Я певний, що він може до мене прислухатися. Єзуїти йому кажуть: «Абіссінці хочуть повернутися до католицької віри». Я скажу йому: «Ваша Величносте, прийміть дружбу великого східного короля. Відрядіть до нього амбасаду, розпочніть комерцію, купіть у нього золото, продайте йому вироби ваших мануфактур. Але не робіть спроб порушити будову його суспільства, намагаючись його навернути, бо ви самі не потерпіли б, щоб хтось зачіпав будову вашого».
— Жане-Батісте, ви збожеволіли! — скрикнув Сангре, підводячись. — Я надто добре ставлюся до вас, щоб дозволити вам влізти в цю пастку, яку ви самі собі розставили.
Він зробив кілька кроків по кімнаті, повернувся до каміну та, не сідаючи на місце, сказав:
— Що таке Абіссінія, Понсе?
— Країна.
— Ні. Це нічого. Якийсь кут Африки, населений дикунами. Нічого, чуєте мене? А що таке Франція? Це все.
— І це ви кажете мені, месьє раднику? Ви, кому я стільки розповів про Абіссінію; ви, хто порівнює характери та звичаї та стверджує, що не можна про них судити, не пізнавши їх; ви, хто радив мені писати…
— Писати, так. Але не говорити. І ще менше — говорити Королю. Те, що я кажу, поділяють та розуміють дуже небагато людей. Ось чому я кидаю мої думки в цю широку літературну річку, з якої мою пляшку, можливо, виловить колись інший охочий до них, який мене почує. Але зараз ми маємо те, що думає увесь світ, а весь світ думає те саме, що й Король. Якщо він шукав могутності, то не для того, щоб дозволити з кимось себе порівнювати. І менш за все з людьми, до яких, як він гадає, ніколи не приходила цивілізація. Я вас попереджаю, Понсе. З усією моєю дружбою, прихильністю, яку я до вас плекаю, і яка є тією ж самою, яку плекають до сина. Будь-яке порівняння королівської могутності з могутністю якогось там тубільця, будь він хоч християнин, буде розцінене, як образа, і ви одразу ж втратите не лише надію отримати бажане, але й саму можливість вільно виїхати з цієї країни.
Жан-Батіст був збентежений таким відвертим та щирим попередженням.
— Що ж мені робити? — сказав він понуро.
— Запишіть ваші думки. Я стою на цьому. Потім побачимо, як їх опублікувати, і яким підготовленим умам дати їх прочитати. Але зараз, перед Королем, не суперечте єзуїтам. Перебільшуйте, якщо хочете, складнощі подорожі, її небезпечність, щоб вони боялися туди їхати — тим більше, що їх все рівно не зупинити. Але, якщо вони скажуть, що Негус бажає перейти в католицтво, не суперечте їм. Підкоріться. Ви не можете сподіватися на милість Короля, якщо не приймете його поглядів. Ви бажаєте отримати титул? Це цілком можливо, і я можу вам у цьому допомогти. Але, перш за все, сподобайтесь. Покажіть Королю вашу відданість. Скажіть йому, що донесли майже до краю землі славу про його велич, і що східні королі, засліплені цим світлом, наказали вам віддати йому найпокірнішу хвалу. Скажіть, що завдяки йому укріплюється істинна віра, що ви взяли з собою в Абіссінію єзуїта, який, нажаль, загинув під час подорожі, але розраховуєте завезти туди багато інших.