Месьє де Майє вимовляв останні фрази з манірним виразом на обличчі, який свідчив про його величезне задоволення самим собою.
— Ваша Ясновельможносте, — сказав єзуїт, хитрою посмішкою даючи знати дипломатові про свою повну до нього довіру, — я цілком покладаюсь на вас, бо ви знайдете рішення, яке послужить задумам Короля.
Консул схилив голову. Насправді його так і розпирало від покірливої гордині.
Месьє Масе повернувся о п’ятій. Увесь змокрілий, зі склеєним від поту волоссям на лобі, з пудрою, яка лежала грудками на щоках, майже без жодного вибачення увірвався до консула.
— Я його знайшов!
— Нашого купця?
— Гаджі Алі власною персоною.
Схопившись рукою за серце, він намагався перевести дух.
— Перевернув усе місто. Казали, що він уже пішов. І все-таки удача мені посміхнулася. Один з моїх людей бачив його вчора.
— Де він? — суворо промовив консул.
— На ганку. Він чекає. Дозвольте мені пояснити…
А вже потім, видихнувши повітря, нарешті додав:
— …Ваша Ясновельможносте.
З диханням до нього повернулося почуття пристойності, і це було на щастя. Месьє де Майє не сприймав безцеремонного поводження, якими б не були його причини.
— То є пройдисвіт, — продовжував месьє Масе, — хитрий лис. Він нічого не хотів слухати про Абіссінію. Довелося йому пообіцяти…
— Що саме?
— Сто екю.
Консул відступив на крок.
— Що ж ви робите!
— За ці гроші він говоритиме.
— То що ж він таке розповість за ті сто екю?
— Ваша Ясновельможносте, обіцяйте мені не зламати слово, яке я дав. Інакше все пропало.
— Звичайно, я сплачу. Але що він сказав?
— Поки що нічого.
— Ви глузуєте з мене! — сказав месьє де Майє з таким виглядом, ніби збирався піти з кімнати.
— Обіцяйте, Ваша Ясновельможносте. Він говоритиме. Він скаже вам, що потрібно Негусові.
Месьє де Майє помовчав.
— Ну, добре, — сердито сказав він нарешті. — Чого ж ви чекаєте? Покличте його.
Гаджі Алі виявився з тих, по кому ні за що не здогадаєшся, де вони народилися. Достоту худий — якщо судити по кістлявих долонях та запалих щоках — він мав тонкі риси, ніс із горбинкою, важкі повіки та мідного кольору шкіру, завдяки чому міг би зійти за єменця в Ємені, за араба — в Єгипті, за абіссінця — в Ефіопії та навіть за індуса — в Індії. У найкращому разі його можна було би сприйняти навіть за засмаглого під тропічним сонцем європейця. Зараз він був одягнений у блакитну арабську сорочку, а на ногах мав зелені арабські черевики без задників. У правому вусі його висіло кілечко. Він стиснув долоню консула проміж своїми двома розкритими долонями, зробив спочатку щось на зразок потрійного доземного поклону, потім поклав праву долоню на серце і, на завершення, поцілував собі пальці.
Месьє де Майє призвичаїв себе стійко витримувати усі ці різноманітні, але, як йому здавалося, надто виснажливі різновиди східних церемоній. Він показав гостю на лавку, і той усівся на неї по-турецьки.
Розпочалася неквапна розмова, яку тлумачив месьє Масе. Гаджі Алі похвалив оздоблення консульства, вроду Короля, про яку він міг судити за портретом, прохолоду сиропу з квіток гібіскуса, який йому принесли, і, нарешті, меланхолійно зауважив, що осіле життя, попри всю його можливу розкіш, все ж таки не може йому замінити зворушливого товариства зірок над головою під час нічного відпочинку. Месьє де Майє люб’язно погодився з цією думкою. Далі розмова не рухалася.
Згідно знаку месьє Масе, консул витяг із секретера шкіряний гаманець, у якому містилася обіцяна сума. Він передав його караванникові, і гаманець негайно зник під складками його туніки. Після цього Гаджі Алі заговорив про Негуса. Теперішній імператор зветься Ісусом. Це перший з таким ім’ям. Йому близько сорока років. Це великий воїн, чиє королівство зараз живе у мирі. Однак він здійснив чимало битв.
— Ефіопи ні в чому не мають потреби, — сказав Гаджі Алі, випереджуючи запитання месьє Масе. — Їхня країна дає їм усе.
— Але ж я чув, — обережно вставив консул, — що Імператор доручив вам привезти йому дещо з Єгипту?
Гаджі Алі відповів дуже коротко.
— Достеменно він сказав: «Не речі», — витлумачив месьє Масе, який знайшов доречним утрутитися.
— Як це: «Не речі»? Що ж тоді? — запитав консул.
— Я не розумію, Ваша Ясновельможносте. Може, якихось тварин?
— Спитайте в нього.
Месьє Масе переклав запитання і купець зайшовся безперервним сміхом. Він тримався за боки; у глибині його широко відкритого рота виднілися — і це було доволі відштовхуюче видовище — чорні пні зубів, пломбованих золотом. Консул утрачав терпіння. Гаджі Алі мало-помалу заспокоївся та витер очі.