— Говоріть, отче, — сказав Король. — Ми дуже зацікавлені в цій справі.
— Сіре, — сказав отець Плантен, який почервонів до самої маківки, — нажаль, я маю повідомити Вашій Величності, що відважний місіонер, якій мав здійснити сподівання нашого ордену щодо цих країв, лишив сей світ. Господь призвав його під час важкої подорожі. Однак, ця жертва не була марною. Імператор Абіссінії дуже тепло прийняв решту місії. Він підтвердив свої наміри щодо католицької віри, до якої щиро сподівається повернутися. Більш за це, він висловив свою готовність підкоритися Вашій Величності, як найбільшому християнському королю в світі. Він відрядив до Каїру, з наміром передати свої запевнення у великій повазі до Вашої Величності, свого представника, якого можна вважати послом, хоча ці народи поки що незнайомі з подібним звичаєм.
— Чому тут немає цієї людини? — спитав Людовік XIV.
— Сіре, ми гаряче цього бажали. Однак, Ваша Величність знає, які перепони чинять турки для переїзду до Європи всіх, хто не є європейцями. На щастя, цей посол прибув не сам. Його супроводжував сір Понсе, якого ви зараз бачите.
Отець Плантен повернувся до Жана-Батіста. Напруга в повітрі, яка трохи спала впродовж цього діалогу, знов посилилася. Жан-Батіст одразу зрозумів, що був не єдиною цьому причиною.
— Сір Понсе займається аптекарським ремеслом у країнах сходу. На цей час він мешкає в Каїрі. Наш місіонер, покійний отець де Бревдан, про якого я вже доповів Вашій Величності, подорожував до Абіссінії саме з ним. Імператор був хворий. Йому знадобилася допомога європейського лікаря. Тому саме завдяки посередництву сіра Понсе місія змогла дістатися до Негуса, як називають цього самодержця. Власне з ним повернувся негусів посол.
При цих словах отець Плантен відступив на крок та повернувся до Жана-Батіста. Людовік XIV у свою чергу перевів погляд на лікаря, те саме зробило все королівське оточення. Прийшов час Жана-Батіста.
Він вийшов трохи вперед, зробив ще один неглибокий уклін, і почав:
— Сіре, за відсутністю посла, якого Імператор абіссінців відрядив до Вашої Величності, я маю передати вам послання, що його цей самодержець побажав оприлюднити при вашому дворі. Я передаю також щирі сподівання Імператора на відповідь з боку Вашої Величності. Сам я цілком у вашому розпорядженні, щоб доставити її за призначенням, хоча б для цього й довелося ризикнути життям.
— Що за послання доручили вам передати? — спитав Король.
— Сіре, я негайно відповім вам, але прошу Вашу Величність на початку вислухати таке: Король абіссінців відіслав мене не з порожніми руками. Його королівство багате: надра повні металів та самоцвітів, ліси населені тваринами, яких не зможе намалювати собі найбагатша уява. Негус наполягав на тому, щоб Король Франції отримав, як свідчення його дружби…
Серед присутніх пробіг шепіт. Очі Короля не виражали нічого.
— …та шани, — додав жваво Жан-Батіст, — найкращі зразки своїх багатств.
— Добре, — сказав Людовік XIV, — де ці дарунки?
При цих словах він спрямував погляд на ящик, який стояв біля ніг двох служників.
— Ах! Сіре. Імператор передав нам цілі торбини золотого піску, які ледь умістилися на п’яти мулах. А ще були мускус та ладан на чотирьох мулах. Потім сіра амбра та десять торбин найкращої у світі кави. Це перша частина. Позаду йшли п’ять скакунів найчистішої раси — тварини, чия грація захопила б Вашу Величність, коні, які не мають рівних на будь-якому грунті. Імператор хотів, щоб їх запрягли упряжжю з найкращої шкіри. Поруч із ними йшли вісім абіссінських солдат. Їх обрали серед найсильніших негусових гвардійців, звиклих до суворого клімату високогір’я.
Єзуїти непомітно відступили від Жана-Батіста, щоб бачити, як він говоритиме. Він тримався прямо, то скеровуючи зір на самодержця, то обводячи ним товариство. Говорив упевненим голосом, і, за кілька хвилин, всі замовкли. Навантажені золотом мули, багато прикрашені коні під наглядом молодих абіссінців, здавалося, проходили приміщенням і, тягнучись повільним кроком з одного його кінця до другого, зникали в галереї дзеркал.
— Позаду, — продовжував Жан-Батіст, — щоб завершити почет та послужити нам ар’єргардом, ішли, заковані в цепі зі срібними дзвониками двоє тих велетенських тварин, що звуться слонами. З кожного з їхніх бивнів можна було б вирізати чоловічу статую слонової кістки в натуральну величину…