При цих словах капітан стражі збагнув, що, кинувши ящик у вогонь, вони дійсно знищили доказ злочину; отже, він наказав негайно витягти залишки того, що догорало в каміні. Дошки згоріли, але мушкетерам удалося відшукати під шаром попелу майже непошкоджені шматки вух. Привели дога, щоб він їх спробував. Собака з’їв смажене м’ясо з апетитом. Здавалося навіть, він просить добавки, підтверджуючи тим самим, що ця страва для здоров’я нешкідлива, і, якщо правильно її приготувати, має надзвичайний смак, на чому завжди наполягав Мюрад.
Нарешті, повернулися єзуїти в супроводі секретаря. Вони сповістили мушкетерів, що ті можуть відпустити підозрілого, але мають наглядати за ним, доки він не предстане перед вченим журі. Була ще купа формальностей. Довелося чекати, доки будуть готові призначені вартові. Нарешті, з Версалю в холодну та чорну ніч виїхало дві карети.
— Еге, — сказав Сангре зі сміхом, дослухавши розповідь. — То це все?
Жан-Батіст знизав плечима.
— Мені здається, що цього достатньо.
— Так-так, достатньо. Але ви не завдали надто великої шкоди. Розкажіть-но мені ще раз, як ви там стояли з поцвілим слоновим вухом у руках…
Він знов почав посміюватися. Спочатку тихо, бо боявся образити друга. А потім прорвалася назовні вся напруга останніх годин неспокійного очікування. Він утратив усіляку скромність та розразився таким гучним реготом, хитаючись усім тілом, немов морська хвиля, що з напіввідкритих дверей показалися голови стражників, а Жан-Батіст почав потроху й сам посміхатися, а незабаром був уже охоплений справжньою веселістю. Вони ще довго, не в змозі заспокоїтися, заходилися сміхом та витирали сльози.
— І все ж-таки, — знов заговорив Жан-Батіст, повертаючись до серйозної розмови, — я втратив усе.
— Я так не вважаю, — сказав Сангре, розстібаючи жилет, щоб легше було дихати, — все як раз навпаки. Це слонове вухо врятувало вам життя. Я вже був певний, що вас відправлено до в'язниці, або на галери.
— Але, — сказав Жан-Батіст, і радник помітив, що він знов занурюється в меланхолію, — я провалив усе, що обіцяв зробити.
— Годі вам, любий друже! Завтра буде новий день. Я не можу більше слухати ваші скарги, які, доречи, здаються мені сильним перебільшенням. Якщо ж я й можу, після всіх цих переживань, дати вам пораду, то вона буде така: зупинимося на цей вечір на цьому щирому сміху, який так добре нас розважив. Ідіть лягайте спати, і думайте лише про те, що ви живі, що й має бути для всіх нас наприкінці кожного дня і, особливо, наших найважчих днів, незмінним джерелом подиву та задоволення.
Сказавши це, він по-батьківському поцілував Жана-Батіста, взяв підсвічник та провів кортеж до спалень, побажавши своєму другу на добраніч.
Наступні дні принесли цілу низку поганих новин. По перше, випадок на аудієнції став відомий всьому двору, і міські газети охоче його переказували. Оскільки ніхто точно не знав, якою була природа смердючого предмету, яким Понсе мав нахабство розмахувати перед Королем, анекдот виглядав не смішним, а скандальним, і здавалося, що то справді був замах. Про Жана-Батіста ходили найбрудніші плітки. Звинувачення в отруєнні лунали тепер без жодного стриму. Олію в огонь таємно підливали вороги єзуїтів. Тут йшлося навіть не про особу молодого мандрівника, а про репутацію тих, хто вважався його союзниками. Оскільки напасти на них самих було не так просто, в багні викачували саме Жана-Батіста.
Крім того, день розгляду справи, який, за сподіваннями Понсе, мав відбутися незабаром, відсувався на довгі тижні. Треба було зібрати досвідчене журі, представити йому для вивчення необхідні матеріали. Очевидно, перші допити мали початися не раніше Святої Єпіфанії.
Нарешті — і ця третя новина переважила дві перші — єзуїти дали знати Жану-Батісту, що Король задовольнив їхнє прохання. Місія з шести отців, серед яких були лікар, ботанік, астроном та архітектор, мала відбути наступного тижня. Троє з цих місіонерів були з Провансу, двоє інших — з Палестини, а останній — з Астурії. Орден наказав їм рухатися з тих місць, де вони знаходилися, безпосередньо до Олександрії. Тобто, вони не проїжджатимуть через Париж, що, на думку святих отців, було прикро, бо в них не буде змоги отримати дорогоцінні поради Понсе. Однак шкода від цього, думали вони, буде невеликою, бо в Каїрі вони зустрінуться з Мюрадом, який доведе їх до самої Абіссінії.