Переписуючи уроки старшого брата, який єдиний мав учителя, він вивчив достатньо, щоб зробитися секретарем у герцога де Вандома, якому його порекомендував двоюрідний дядько. Крізь цю хвіртку увійшов він у світ, зовні ж продовжував своїми успіхами у грі та участю в різноманітних оргіях спростовувати ту галантність, яка швидко привернула до нього увагу шляхетного суспільства. Якою комбінацією очарування та підступності, старанності в роботі та завзяття у розпусті добився він від Торсі призначення в Міністерство закордонних справ? Краще цього не знати. Дю Руля давно вже приваблювала дипломатія. У цій кар’єри мала стати у пригоді його витонченість, а віддалення дозволило б надати повного розмаху його шаленій пристрасті до грошей. Йому запропонували консульське місце в Розеті. З усіх східних країн воно було найгірше оплачуваним. Але Розета була портом, отже, там крутилися чималі гроші. Він вирішив, що легко збільшить свій прибуток. Поїхав туди. Та ось, щойно прибув, як йому вже завдяки одній лише незаплямованій репутації, пропонували дружину разом з амбасадою. Це виглядало, як суцільний зиск. Але слід було поміркувати, і не дати себе засліпити. Мадемуазель де Майє була гарною партією; крім того, можна буде, напевно, й виторгувати придане. Утім, зв’язувати себе дю Руль не поспішав. Абіссінія цікавила його більше. Знав він про неї небагато, хіба що говорили щось про золото, самоцвіти та прянощі. Месьє де Майє викладав йому туманні прожекти розширення Індійської Компанії. Цей бідолашний консул, безсумнівно, уявляв, що дю Руль працюватиме на інших… Шевальє від души над цим посміявся — адже він шукав, як слідувало, лише свого зиску, і збирався отримати його без жодних сумнівів та гризот совісті. Він сам визнавав свій цинізм, і ним пишався. Можливо, що по-своєму — і він був би дуже здивований, якщо б йому про це сказали, — цей реаліст був мрійником. Вигода, до якої він прагнув, не була схожа ні на що відоме. То було якесь царство, що його він ставив собі метою підкорити, як робили перші іспанці в Америці або француз Проніс на Маскаренських островах. Він думав, що буде королем десь там, де матиме величезне багатство. Тому й боявся, що раз так, мадемуазель де Майє в якості дружини йому буде замало. Він мріяв про принцес, про королев. Отже, рішення було прийнято швидко: спочатку — подорож, і лише після, якщо в цьому ще буде зиск, — одруження.
Це якщо не враховувати потужної сили того почуття, яке викликала в ньому Алікс де Майє. Наприкінці тижня він думав так: «Я, звісно, не дуже турбуюся про одруження, але віддав би все на світі, щоб підкорити це розлючене дитя». Нажаль, він був уже не серед тих сільських дітлахів, що розставляють пастки на кролів, а донька консула була не сільським дівчиськом, яке хапають без жодних церемоній. З нею спочатку треба було одружитися, а він не хотів. Викручуючись на всі лади, аби обійти безмовні пропозиції батька, дю Руль не відмовлявся від пошуку способу провести з дівчиною кілька приємних хвилин до від’їзду, нічого їй не обіцяючи. Він спостерігав за нею, та, потроху, виробив собі план дій. Коли месьє де Майє підтвердив йому призначення послом, дю Руль уже був певний, що мадемуазель має на серці якусь приховану пристрасть, яка для неї робить одруження не менш небажаним, ніж для нього самого. Розпусника це задовольнило, і він вирішив, що кохання до іншого — а месьє Масе, який зробився його союзником, незабаром просвітив, до кого саме, — могло підштовхнути її цілком віддатися бажанням, про які він знав, що вони сильні, отже, він, як чоловік досвідчений, зуміє скерувати їх на себе.
По кількох днях сидіння в кімнаті через припадок Алікс знов вийшла на люди. Дю Руль задовольнявся тим, що постійно переслідував її своїми поглядами. Месьє де Майє, щасливий через таку увагу, вдавав, що нічого не бачить, і не припиняв, натомість, сварити доньку за недбалість та холодність до гостя. Алікс або не розуміла цих докорів, або знала, до якої міри її природна врода, хвилясте волосся, що майже вільно падало на плечі, простий одяг, здоров’я, яким попри всі розмови про хворобу дихало її тіло, збуджують почуття галантного молодика. А чи було їй відомо, як красномовно її холодність та недовіра видають те переживання, яке дю Руль палко бажав звести до його витоків, тобто перетворити на плотські бажання та пристрасть?