Вони разом готували досить дивне придане послушниці. Було вирішено, що в день від’їзду Алікс зверху одягне широку сукню з темно-бежевої тканини — сувору, як сам монастир, і таку, що одразу відведе всі підозри. Але під нею вона матиме оксамитові штани, широку сорочку та шкіряний пояс, за який застромить пістолети. У своїй скрині, під шаром невибагливої білизни, підхожої для благочестивого життя, Алікс заховала пару черевиків з м’якої шкіри, які Франсуаза ходила замовляти в арабське місто, за міркою своєї власної ноги, котра була точнісінько така, як нога дівчини. До цього додавалися шпори з зубчастими коліщатами, широкій ніж з рукояткою зі слонової кістки. Нарешті, знов-таки Франсуаза принесла під спідницями шпагу, яку для цієї оказії нагострив метр Жюремі. Залишалися пістолети, порох та свинцеві кулі, які прибули згодом у коші з чистою білизною.
Ці приготування забрали десять днів, оскільки вимагали найбільшої обачності. Алікс була готова. За їжею, яку кухарка приносила їй на таці, вона задумливо дивилася у вікно. Коли вже їхати? Куди ділося це судно? Місяці минали. Добігав кінця лютий, і до Єгипту потихеньку поверталася спека. По стовбурах дерев підіймався сік. Одного дня неопалима купина в садку вкрилася маленькими червоними цятками, і вся заквітла, пожвавивши галявинку. Алікс побачила в цьому провість швидкої зустрічі з Жаном-Батістом. У неї вже не залишилося сліз шкодувати про щось, страждати. Як би уважно не прислухувалася вона до себе, відчувала лише сильне нетерпіння.
З усіх подорожніх, що готувалися лишити Каїр, першим їхати мав Мюрад. Він прийшов попрощатися з консулом, який прийняв його люб’язно. Шпигуни донесли месьє де Майє про появу шести франків, і він вивів з цього, що то були єзуїти, про яких говорив Флео. Інструкція міністра наказувала зберігати мовчання стосовно цієї справи. Месьє де Майє суворо її дотримувався. До того ж, він і сам дуже не хотів, щоб його амбасада пов’язувалася з цими релігійними починаннями. Тому просто побажав Мюрадові щасливої дороги та передав йому на словах вітання Короля Франції Імператору Ефіопії, якщо він його побачить…
— Яким шляхом ви поїдете до цієї країни? — спитав консул Мюрада.
— Ми спустимося до Джидди, потім до Масауа, і повернемо на Гондар.
— Отже, ви обрали морський шлях.
Це була добра новина. Принаймні, вони не заважатимуть дю Рулю, а якщо трохи повезе, то прибудуть після нього.
Метр Жюремі теж щиро попрощався з Мюрадом, бо тепер був спокійний, що не кидає друга в скрутному становищі. Провидіння врятувало його в крайній нужді. Протестант не знав учених, які їхали з Мюрадом. На хвилину в ньому заворушилися певні сумніви, але він дозволив собі не перейматися таємницею їхніх осіб. Метр Жюремі вже не турбувався про вірменина, і був сам надто зайнятий делікатною місією, яку йому доручила Алікс, щоб шукати ускладнень там, де їх могло й не бути. Чарівним сонячним ранком Мюрад зі своїми супутниками вирушили верхи до Суецу. За ними в кабріолеті їхали все ті ж абіссінці.
Двома днями пізніше один випадок мало не зашкодив усім планам Алікс. До консульства прийшла пошта з Версалю — то був знак, що до Олександрії нещодавно приплив корабель. Від’їзд був незабаром.
Останні сумніви навели Алікс на думку дізнатися, чи не містять ці нові листи якихось відомостей про Жана-Батіста. Вона побоювалася, що через довгу розлуку вони з ним могли вдатися до протилежних дій, які ускладнять справу замість того, щоб її полегшити.
Як завжди, месьє Масе відніс листи консулу, який зачинився з ними в своєму кабінеті. Звідти він вийшов на обід, котрий забажав розділити з секретарем. Алікс поспіхом домовилася з Франсуазою, що та в наступну годину, впродовж якої консул, як завжди, відпочиватиме на другому поверсі, увійде до кабінету й зазирне в пошту. Та виконала все з хоробрістю, і почала читати перший лист. Бідолашна жінка ледве спромагалася розбирати почерк міністра. Вона морщила лоб та бурмотіла про себе. Не кожну фразу розуміла з першого разу. Час плинув. Про Жана-Батіста нічого не зустрічалося…
Раптом у передпокої почулися голоси, немов хтось увійшов. Однак, на дворі не було чутно жодного екіпажу. Відвідувач, певно, прийшов пішки. Франсуаза кинула лист і побігла до музичного салону. Відкривши двері, вона побачила, що там сидить мадам де Майє — на щастя, спиною до дверей, — та голосно ридає. Франсуаза знов зачинила двері й почула голос месьє Масе, який наближався до салону; вона розгубилася та сховалася за портьєру. Увійшов секретар; з ним був чоловік, який говорив з іноземним акцентом.