Жан-Батіст зберігав скромний вигляд. Служник приніс тістечка з чаєм.
— Повірте, якщо можете, — сказав Паша, — я був приліг, щоб поспати по обіді, але ж не зміг. Усі ці події так і крутяться в моїй бідолашній голові. Я хочу вам зізнатися, пане лікарю: я воїн. Мені треба показати ворога і сказати: «Убий його». Тоді я зроблю все, на що здатний. Дякувати вам, ворога я бачу. Це вже немало. Але як його вбити? Ми не на полі битви. Що я можу вдіяти? Ви знаєте, як Порта веде справи з франками: переговори, хитрощі, то одних переконуємо, то інших. Та ось куди це завело.
Він говорив, не дивлячись на Жана-Батіста, котрий спокійно чекав своєї години.
— Якби я попередив про це Великого Візиря, то, я певний, він попросив би мене надати докази. Та в будь-якому разі знайшов би їх недостатніми. Знадобилися б інші. Поки там що, час би пройшов, і вони б уже й вилили цей клятий єлей на голову цього дю Руля, щоб його зробити Імператором.
Жан-Батіст обачливо погоджувався.
— З іншого боку, якщо я діятиму проти франків сам, консул наробить великого галасу, і хто знає, чи підтримають мене в Константинополі! Ні, я добре поміркував: єдині, кого можна схопити, це капуцини. Я ще дам цій думці визріти упродовж ночі, але завтра вранці пошлю вояків у Сенаар, щоб їх заарештували, та забрали в них єлей та посвідчення Патріарха. Їх усунути нескладно, і ніхто мені за це не дорікатиме. Але що робити з караваном франків? Лікарю, що ви мені порадите, як мудра людина?
Саме цієї миті й чекав Жан-Батіст. Він зробив два ковтки чаю, виждав час, шукаючи відповідь, або, принаймні, роблячи вигляд, що шукає, бо приготував її заздалегідь, і вимовив нарешті, в обережній питальній формі:
— Може, варто змусити діяти Короля Сенаару?
— Він ніколи не наважиться напасти на офіційну амбасаду франків.
— Якщо тільки цього не зробить самотужки його народ…
— Що ви хочете сказати?
— Коли я їхав крізь Сенаар, капуцини погрожували мені налаштувати проти нас населення: для цього вистачило би представити мене чаклуном. Схоже, що народ Сенаару дуже боїться чародійства, і охоче припускає, що білі люди можуть розбудити злі сили. Цим пояснюється лють, яку відчуває до чужинців перелякана юрба, і яку ніхто не може приборкати, навіть Король…
Паша схопився за цю думку, немов людина, яка впала в бурхливий потік, і, наближуючись до водоспаду, з останніх сил хапається за першу-ліпшу ліану та лізе по ній на берег. Щойно ступивши на сушу, Паша привітав себе з тим, що довірився цьому франкові.
Після цього він завдав декілька питань. Жан-Батіст просто та ясно відповів на них.
— Можна подумати, що свої відповіді ви приготували, — промовив Паша без жодної задньої думки, лише з великим захопленням.
Він наказав принести кальян і кілька разів затягнувся з виразом найповнішого щастя. Жан-Батіст чекав продовження. Воно послідувало у вигляді жахливої гримаси на обличчі Паші, в наслідок якої дим пішов з його рота якось боком: він закашлявся та заволав, почервонівши аж по самі вуха:
— А вчені? Ті, що поїхали з курдом!
— Залиште їх мені, Володарю. Я вже ними займуся.
Паша був здивований.
— Дайте мені ескорт до Джидди, — продовжував Жан-Батіст, — забезпечте мене захистом у Єгипті, на той випадок, якщо хтось видасть мене консулу. Офіційно я шевальє де Водзорг, отже, якщо ви поручитеся за мене, то я зможу вільно пересуватися. Я знайду тих шістьох, і — повірте мені — до Абіссінії вони не дістануться.
Після довгих вагань турок сказав:
— Не може бути жодної мови.
Жан-Батіст здригнувся, подивився старому вояку в обличчя.
— Я не можу залишатися без лікаря.
Було чутно, як потріскують тамарискові цурки в пічці, піддон якої був повний тонкого попелу.
— Це лише справа якихось чотирьох тижнів, Володарю. Я залишив вам ліків більше, ніж на три місяці. У разі потреби може прийти метр Жюремі, навіть якщо зараз він недужає.
— Кажуть, що на сході чума. Ісмаїлія була на карантині. Ви можете захворіти.
— Також і тут. Бог усюди розпоряджається нами, — сказав Жан-Батіст благоговійно.
— Це цілком вірно, — зітхнув Паша.
Потім, зваживши перевагу пропозиції аптекаря над рештою можливих рішень, причому самому Мехмет-бею жодного рішення на думку не спало, він дав згоду на його відлучку.
Усе владналося, або ось-ось мало владнатися. М’який смак тютюну, ніжність подушок, а можливо й певна благотворна дія ліків — усе з’єдналося, щоб дати втомі двох останніх надто напружених днів остаточно заповнити собою тіло старого турка.
Жан-Батіст розпрощався дуже рано. Перед тим, як піти спати, Паша віддав накази щодо Сенаару, і попросив, щоб почали складати загін для супроводження його лікаря до Джидди.