— Це тільки перший шар, — сказав він. — Погляньте, Ваша Ясновельможносте, я лише злегка торкнусь…
Якщо б це залежало тільки від нього, цей протестант швидше б замазав носа Чотирнадцятого червоним шарлахом, і прималював би до перуки собачі вуха. Власне він, і вся його родина зазнали великих нещасть з вини цього Короля. Цілком досить вже того, що він так обережно з ним поводиться. І знов метр Жюремі пообіцяв собі, якщо сеанс скінчиться нічим, послати все до дідька.
Напевно, консул здогадався по виблискуючих очах реставратора, які шалені бурі вирують у його голові; він знов сів і, нарешті, промовив:
— Ну що ж, хай буде так! Якщо без цього не обійдешся.
І прикусивши пальця, прикрив очі…
Цієї миті пролунали два сильних удари в двері. Маляр посунувся назад, суданський невільник звів до неба великі білі очі, а Месьє де Майє відкрив свої, почервонілі від переживань. У кімнаті раптом повисла гнітюча тиша. Усім здалося, що то сам великий Король, роздратований безчестям, яке зготували для нього, метнув у небо дві страшенні блискавки.
Знов постукали, тепер уже тричі й голосніше. Треба було дізнатися, що відбулося. Попри категоричні накази консула, який вимагав, щоб його в жодному разі не турбували упродовж сеансів, хтось дозволив собі грюкати в дубові двері, які вели до передпокою та робочих кабінетів. Дипломат, переконавшись, що його домашнє вбрання виглядає належним чином, швидким кроком пройшов до дверей і різко розчинив їх. У їхньому отворі постав месьє Масе, і, перед лицем розгніваної вищої особи, прямо-таки переломився надвоє в реверансі — напрочуд зухвалім, з точки зору геометрії, курбеті, бо, за логікою, він мав би впасти носом на підлогу. Проте месьє Масе утримався на ногах, можливо — завдяки швидкості, з якою розігнувся, і промовив з тим виразом скромності та, водночас, певності, який завжди забезпечував йому успіх у патрона:
— Ага яничарів прислав повідомлення для Вашої Ясновельможності. Він наказав зазначити, що йдеться про вкрай термінову справу. У турків є слово на позначення таких невідкладних речей. Ним і тільки ним можна передати ту нагальну необхідність порушити ваші категоричні накази, перед якою я опинився.
Месьє Масе був «дитям мов», тобто учнем Школи східних мов. Її випускників відправляли, як і його, до амбасад, де вони потім ставали дипломатами або драгоманами. Консул ставився до молодого чоловіка з певною повагою, адже цінував його талант «знати своє місце». Месьє Масе, котрий не був дворянином, до всього підходив зі стриманістю, яка свідчила, що він добре усвідомлює межі дозволеного.
— Є лист?
— Ні, Ваша Ясновельможносте. Посланець Аги, який навіть не схотів спішитися, повідомив, що його велитель зараз чекає на месьє консула у своєму палаці.
— Так. Ці дикуни почали вже викликати мене! — процідив крізь зуби месьє де Майє. — Сподіваюся, вони мають на те підстави. Інакше я звернуся до самого Паші…
Месьє Масе наблизився до консула, потім зайшов до нього збоку, ставши спиною до інших осіб, присутніх у кімнаті. Після цього дитя мов перейшов на той шепіт, яким належало обговорювати державні таємниці при людях. Метр Жюремі лише знизав плечима у відповідь на цю брутальність під вивіскою гарних манер, яка є другою вдачею державної людини.
— Ага утримує для Вашої Ясновельможності французького в'язня, якого вчора заарештували в Каїрі, — прошепотів месьє Масе.
— Та хіба ж це привід, щоб переривати нас? Вони хапають мало не щотижня кого-небудь з тих нещасних, які їдуть сюди шукати кращої долі. Що ж мені до того…
— Справа в тому, — промовив месьє Масе ще тихіше, так, що консулові прийшлося майже читати по губах секретаря, — що то не є простий в'язень. Це людина, на яку ми чекаємо, і яка має повідомлення від Короля.
Месьє де Майє скрикнув від здивування.
— У такому разі, — сказав він голосно, — не можна втрачати ні хвилини. Месьє, — це вже він звертався до метра Жюремі, — сеанс відкладається.
Консул вийшов з кімнати з гордовитим та роздратованим виглядом, хоча насправді будь-що могло здатися йому приємнішим за ті тортури, котрі перервало це втручання.
Метр Жюремі, залишившись сам, доволі брутально вилаявся, і, від гніву, з силою кинув пензля у горщик. Дорогоцінна рожева мазь, призначена для королівської щоки, лягла бризками на чорне чоло молодого невільника.
На ті часи гарний ходок міг би обійти весь Каїр за три години. Це було лише маленьке містечко, і всі іноземці охоче поділяли думку, що воно потворне, старе та позбавлене всякого лоску. Здалека сплетіння струнких мінаретів з опахалами пальмових верхівок, що здіймалися понад садами, надавало йому щось подібне до власного колориту. Але варто було подорожньому ступити на вузенькі вулиці міста, як зір його незмінно впирався в нагромадження небезпечно нависаючих над перехожими других поверхів будинків, єдиною прикрасою яких були кедрові решітки. І палац Беїв — сама цитадель, де мешкав Паша, один з фасадів якої виходив на площу Румейлех, — і численні мечеті зникали в цій безладній мішанині. Це місто, позбавлене простору й перспективи, світла й повітря, виштовхувало красу, щастя та пристрасті аж поза самі сліпі мури та похмурі грати. Тільки навколо базару та біля кількох воріт, крізь які заходили до міста купці, було помітне якесь ворушіння. Чорні силуети, загорнуті в покривала, рухалися хутким кроком, поспішаючи залишити ці вулиці, що служили постійним притулком лише жебракам та шолудивим собакам.