Молодий чоловік підвівся і, щось бурмочучи про себе, великими кроками попрямував до виходу з саду. Тепер, коли він визначився в головному, усе інше мало легко влаштуватися. Він спокійнісінько випрацював собі план дій, знайшов його чудовим, і вирішив його дотримуватися.
Відтак усе, і, особливо, його місія, уявлялося йому в новому світлі. Спочатку він без жодного ентузіазму гадав, що вона має на меті лише здійснити задуми Короля і папи. Тепер збагнув, що подорож може стати знаряддям для здобуття власного щастя. Справа набувала особливого значення…
Розділ 10
У відповідь на розпити месьє Масе човнярі порту Булак, річкової гавані Каїру, розповіли про прибуття двох капуцинів, котрі підіймалися гирлом у поганенькій фелюзі. На той час вони були за три дні дороги до міста. Ця новина прискорила збори. Від’їзд призначили на третій день, то був понеділок. Напередодні отець де Бревдан, якого месьє де Майє дедалі гірше уявляв собі у ролі чорнороба, спитав у консула дозволу особисто відслужити месу в консульстві. Було б необачно скористатися великою каплицею, до якої на недільну службу сходилася вся колонія. Отже, меса для подорожніх відбулася в консульській приймальні, під портретом Короля. Крім сімейства де Майє, товариство складали отець Габорйо, месьє Масе, драгоман месьє Фрізеті та Жан-Батіст. Як звичайно, останній не зробив жодного кроку в напрямку Алікс, але надіслав їй останній погляд, у якому вона — з великим здивуванням для себе — прочитала велику радість.
Консул помітив лише повне незнання лікарем найпростіших деталей літургії. Це підтверджувало — якщо в тому ще була потреба — скандальну безбожність цієї особи.
Після церемонії в сусідній залі подали холодні закуски. Присутні привіталися. Ось тут-то Жан-Батіст попросив у консула останньої приватної аудієнції.
— То чого ви ще хочете? — сердито запитав консул, коли їх залишили наодинці.
— Я маю вам сказати, месьє консуле, що мій помічник не може залишатися в Каїрі під час моєї відсутності. Він готує ліки за моїми приписами, а лікувати сам не може. Отже, він має виїхати до Олександрії, куди його давно вже закликає один аптекар.
— Дуже добре, — сказав месьє де Майє. — Скажіть будь ласка, а яким чином усе це стосується мене?
— Зараз поясню. Це тимчасова праця. Коли я повернуся з Абіссінії…
Консул опустив очі додолу.
— Так, — знов рішуче почав Жан-Батіст, — я казав, що коли я повернуся з Абіссінії, метр Жюремі вернеться до Каїру і ми продовжимо нашу тутешню справу.
— Чудова ідея.
— Отже…
— Отже?
— Ми залишаємо наш дім так, як є.
— Я не бачу в цьому жодного неподобства. Не морочте собі голови платнею, — сказав самовіддано консул, бо йому здавалося, що він розуміє, до чого клонить лікар.
— Я не про це. Я прирахував платню за рік уперед до витрат, які вам представив.
— Тоді все добре!
— Ні, сказав Понсе, який уже двічі встиг пройти уздовж маленької кімнати, де вони були, і тепер прямо-таки виріс перед очима консула, оскільки був на голову вище за нього. — Цей будинок нічого не вартий, але те, що в середині, має велику цінність. Там усе, що нам потрібно для праці, але це ще не так важливо. Головне — ми виростили там багато безцінних рослин, які терпляче схрещували упродовж останніх років. Не можна допустити, щоб вони загинули.
— Гадаю, можна наказати моїм людям поливати їх…
— Поливати! Вашим людям! О! Месьє, як мало ви знаєте про ці речі! — сказав Понсе, зводячи очі до неба. — Невже ви вважаєте, нібито кількох краплин води, що їх хто-небудь коли-небудь виллє у горщик, вистачить для того, щоб підтримати життя подібного скарбу?
— Так, без жодних сумнівів, я так вважаю, — пробурмотів консул.
— То ж ні! — прогримів Понсе, — це не так. Саме за це нам платять: за знання про цей дивний світ, поруч з яким людські інтриги — лише невинні пустощі. Ви собі не уявляєте, скільки потрібно терпіння, чуття, пам’яті, щоб змусити розумно розвиватися усі ці люто ворогуючі між собою істоти.
Як завжди, коли Жан-Батіст бував захоплений розмовою, він жваво жестикулював руками.
— Одна з рослин, наприклад, помре, якщо температура підвищиться на кілька градусів. Вам це відомо, вам здається, що достатньо буде відчинити вікно. Та де там! Виявляється — вона боїться протягу, і завтра ви знаходите її мертвою.