Він казав про це так, як кажуть про вбивство людини, і в месьє де Майє навіть очі лізли на лоб від жаху.
— А друга, — продовжував Жан-Батіст, змушуючи консула здригнутися, — вбирає всю воду, скільки ви й не дасте. Її вже розпирає, листя налилося, розпухло, набрякло. Немов той бурдюк, то ж ви виливаєте в її горщик щоранку по цебру води. А тут у неї починається період спокою. Ніщо вам не вказує на це, хіба що кілька майже непомітних ознак, над описом яких ботанікам довелося корпіти мало не сторіччя. Ось тут-то, саме у ці дні, одної склянки, що ви виллєте їй під коріння, буде достатньо, щоб вона повністю згнила. Є й такі, що не виносять сусідства з деякими іншими; буває, що сусіди жеруть один одного, задушують, б'ються не на життя, а на смерть усією силою своїх гілок. Ви гадаєте…
— Здається, я зрозумів, — перервав консул, який бажав скоріше приєднатися до гостей. — Хто ж вам потрібен для догляду за вашими годованцями?
— Мені потрібен хтось освічений, хто добре вміє читати, бо ми все записали. У нас є зошити, в яких описано кожний вид, звідки він походить, чим хворіє, чим живиться, скільки п'є, як дихає. Але це не все. Трапляються такі вчені, що тільки торкнуться рослини, так вона й засохне. Якщо ми витрачаємо стільки зусиль на те, щоб здобути ці знання, то рослина впізнає нас ще до того, як побачить. Довірте, наприклад, догляд за нашим домом месьє Масе: він за тиждень перетворить його на кладовище.
— Кого ж тоді? — запитав консул, з розпукою почувши, як відхиляють кандидата, якого він як раз хотів запропонувати.
— Я вже сказав, деякі люди мають на собі знаки, котрі рослини розцінюють як сприятливі. Ми, ботаніки, теж навчаємося якимось чином розпізнавати тих, хто буде в них у фаворі. Тут я бачу лише одну особу, що її природа наділила подібною властивістю.
— Добре, що маємо хоч одну, — промовив консул, бажаючи покласти край цій справі. — Назвіть її ім’я, я негайно її викличу.
— Це мадемуазель ваша донька.
Кинувши свою бомбу, Понсе відступив на два кроки та замовк, очікуючи відповіді. Консул втратив дар мови.
— Моя донька, — сказав він нарешті з виразом обуреної гідності, — є особою, положення якої не є сумісним з подібною працею.
— Але ж природа зробила її гідною такої праці.
Розділ 11
— То не є важливим, що дозволяє природа, коли проти цього виступає суспільство. Негайно облиште цю ідею і знайдіть, прошу вас, іншу кандидатуру.
— Іншої немає.
— Отже, ваші рослини позасихають і вам відшкодують збитки.
— Справа не в грошах, — рішуче сказав Жан-Батіст.
Потім наблизився до консула і заговорив спокійніше:
— Ви розумієте, від вас не вимагатимуть нічого особливого. Ми з моїм підручним завтра їдемо. Будинок залишається пустий. Мадемуазель ваша донька знайде на великій етажерці дві товсті книжки, де все записано латиною. За решту я спокійний — їй притаманна та делікатність, якої потребують рослини, і вона сама здогадається про все, що їм знадобиться.
— Я бачу, ви наполягаєте, хоча питання вже вичерпане. Моя донька не піде.
— У цьому разі я теж не піду, — скрикнув Жан-Батіст. — Ви знайдете когось іншого, щоб нюхав негусові вавки.
— Поводьтеся ввічливіше, месьє, йдеться про королівську особу.
— Про королівську особу та про її вавки. І я передоручаю їх вашому піклуванню.
Жан-Батіст зробив реверанс та відчинив двері.
— Досить, Понсе, — гукнув консул. — Ваш нескінченний шантаж переходить межі розумного. Послухайте-но, що я вам скажу, але зачиніть спочатку двері.
Лікар зупинився на порозі.
— Ви вже вісім днів вигадуєте нам нові умови. Але ж в усьому має бути міра. Я урочисто заявляю вам: зробіть стосовно вашого будинку необхідні розпорядження, за винятком того, що ви мені запропонували, і що цілком неприпустимо. А потім вирушайте до Абіссінії, інакше…
— Інакше?
— Інакше я негайно накажу заарештувати вас. Я маю повну владу над представниками нашого народу в цьому місті. І я застосую цю владу до вас без жодного пом’якшення.
— У такому разі нехай мене зараз же заарештують.
— Не вимушуйте мене! — гукнув консул.
Понсе простягнув руки, немов для того, щоб на них наділи наручники.
— Чого ви чекаєте?
На шум прибігли месьє Масе та отець Бревдан, які заспокоїли суперечників. Трохи згодом Понсе повернувся до себе. Перед тим, як піти, він сказав консулові, що його пропозиція залишається в силі, і що той може міркувати над нею цілу ніч.