Інші багатії — араби й турки, які були клієнтами Жана-Батіста, — надарували йому гаманців, ущерть напханих піастрами, щоб він хутчій повертався назад. Але ж і дрібний люд Каїру був не менш схвильований від’їздом лікаря, який ніколи не відмовив жодному бідняку. Невеличка юрба калік, жебраків та простих людей, яку зібрали чутки про його подорож, ішла за ним провулками, розполохуючи паршивих собак, що дрімали в затінку, і змушуючи жінок, котрі висували голови з-поза віконниць, квапливо підіймати свої покривала. Жан-Батіст усім пообіцяв повернутися і мав мало не розсердитися, аби йому дозволили пройти.
Подорожні, затримувані цими почестями, просувалися містом, роблячи численні обходи. Метр Жюремі, який їхав верхи до самої застави, стримано попрощався з караванниками. З точки зору його суворого Бога, розчулюватися тут було нічого. Щодня під час приготувань Жан-Батіст питав свого друга, чи не змінив він своєї думки, і кожного дня той відповідав йому просьбою більше про нього не турбуватися. У решті-решт, вони були лише двома шукачами пригод, яких життя одного разу звело за прикрих обставин, але кожний з яких прямував власним шляхом. Жан-Батіст був досить захоплений своїми задумами, щоб не звертати з дороги, а його компаньйон мав свої підстави діяти іншим чином. Треба було скоритися. Нарешті метр Жюремі майже без жодного помітного переживання стиснув руку Жана-Батіста у своїй великій квадратній долоні. От тільки стискав він її трохи довше, ніж звичайно, та пішов геть, не промовивши жодного слова.
Караван вийшов з міста воротами Тапіс і під однією з арок акведука фараонів до нього приєднався Жозеф. Було близько третьої години пополудню. Камені вже жовтіли під сонцем. Чим далі йшли вони на захід, тим довшими робилися їхні тіні, котрі тягнулися за ними по землі. Вони перетнули Ніл на двох поромах, які рухалися силою голих до поясу веслярів. Знесилені верблюди тягнули на себе конопляні віжки. На середині річки в останні години дня води приймали відтінок чорнила. Вони бачили, як на одному березі віддалялася від них пронизана османськими мінаретами сіра маса Каїру, на іншому ж, поза завісою темно-зелених пальмових дерев, розрізнювали в далині гористе нагромадження пірамід. Надвечір вони дісталися селища Гізи та увійшли до вузького лабіринту глинобитних хатинок, де жовтими вогниками світилися олійні лампи.
Якийсь кузен Гаджі Алі прийняв подорожніх у своєму вистеленому кахлями дворі, де росла мімоза. Він поклав їх спати на терасованому даху свого будинку. Каїр уже був дуже далеко, а ніч — темна, без місяця, свіжа. Вони спали добре.
Наступного дня рано-вранці знов вирушили в дорогу. Уздовж річки тягнулася величезна рівнина, яка здавалася зеленою шовковою тканиною, на якій де-не-де траплялися чотирикутні клаптики латок. Над цими новими нивами схилялися поодинці або невеличкими кольоровими гуртками тисячі селян. Інші гнали шляхами волів, несучи на плечах дерев’яні сохи. Маленький караван перетнув родючу смугу і, неподалік від пірамід, увійшов до пустелі. Оселившись у Каїрі, Жан-Батіст нерідко приїздив до цих місць, та двічі зустрічав зорю на верхів’ї піраміди Хеопса. Порівнявшись зі сфінксом, він потай від усіх відстав від каравану та об’їхав піщаного колоса. Опинившись як раз перед обличчям того, кого араби кличуть Ель Гуль, «батько жаху», і кого вони смертельно бояться, молодий чоловік подивився просто у сповиті тінню очі і сказав:
— Присягаюся, ми ще побачимося.
А потім галопом наздогнав караван.
Другу ніч вони спали просто неба на межі між пустелею та орною землею, укрившись шкірами. Потім, на два тижні, котрі вони витратили, аби дістатися до Манфалу, усталився звичайний розпорядок погоничів верблюдів: підйом на світанку, солодкий чай, зігрітий на вогнищі з сухих гілок, нав’ючування тварин, мовчазний перехід у стані, що межує з гіпнотичним маренням, пошуки місця для стоянки, розвантаження тварин, вечеря й сон.
Манфалу, до якого вони прибули на чотирнадцятий день переходу, був великим містом, яке майже не вирізнялося на тлі пустелі, настільки його низенькі будинки з нетесаного каменю здавалися частиною самих її підвалин. Однак, опинившись у місті, вони знайшли там усі зручності та зупинилися в одного юдейського купця, який здавав верхні поверхи свого будинку подорожнім.