— Я ігумен нашого братства, — сказав він, привітавши консула.
«Якщо цей неотеса є ігуменом, то які ж там усі інші…», — з відразою подумав месьє де Майє.
Монах без жодних викрутів заявив, що бажає бачити ту людину, яку месьє де Майє призначив послом до Негуса Ефіопії.
Консул вдав здивування та нерозуміння. Ось тут-то капуцин, витягнувши з-під своєї ряси аркуш паперу, зачитав перший параграф секретного листа, який консул передав Понсе і до якого він приклав королівську печать Франції.
Месьє Масе, присутній при розмові, подумав, що месьє де Майє зараз упаде; консул якось відразу обм’як. Потім він узяв себе в руки, і знайшов сили запитати ченця, як той знайшов цей документ.
— Се ви самі, мосью консоле, нам його прислали, — сказав капуцин, відкриваючи в широкій усмішці жахаюче нерівні зуби.
— Я не надсилав вам нічого подібного!
— Ваш секретере, він, кого я тут бачу, ходив, здається, перевіряти свій переклад до одного з наших братів? Брат Франциск, знаєте такого?
Консул обернувся до месьє Масе і спопелив його очима. Якби він тільки міг, то без жодних вагань убив би секретаря на місці. Помилка була такою грубою, такою неприпустимою, що він мав сумніви щодо можливості знайти покарання, яке відповідатиме їй повною мірою. Консул доручив месьє Масе перевірити переклад листа у старого ченця-мароніта, якого кликали братом Франциском, який мешкав у місті за бійнею та був відомий своїм знанням мов. Та ось цей безголовий дурень переплутав ченців і, замість сумирного сирійця, пішов радитися до капуцина…
Месьє Масе нарешті розгадав те, що здавалося йому дипломатичною загадкою. «Дитя мов», який насправді був лише дебютантом, розцінив той факт, що консул відправив лист до Негуса на переклад саме тим капуцинам, яких він з такими труднощами відсторонив від місії, як тонкі хитрощі, які підтверджували макіавеллівську репутацію цих східних канцлерів. Та ось відкрилася жорстока істина…
Тим часом месьє де Майє збирався з духом. Винуватого буде покарано пізніше. Тепер треба було зрозуміти, чого хоче цей неотеса в рясі ченця, який має в руках такий козир. Згадавши, як міг, королівський лист до Негуса, консул із задоволенням відзначив, що там не було жодної згадки про єзуїтів.
— Ся амбасада є дуже добра ідеа, — продовжував брат Паскуалє. — Я прийшов пропонувати допомогу. Ми маємо братів у Альта Еджипта та навіть у Нубіа. Ми можемо стати вам дуже корисні.
Тут чернець почав пояснювати месьє де Майє, що його орден достеменно зацікавлений в усьому, що стосується Ефіопії. Сам папа доручив капуцинам святу місію навернення цієї країни. До того ж, менш, ніж п’ятнадцять днів тому, намісник Бога на землі офіційно призначив голову ордена святого Франциска папським легатом в Абіссінії. Консул впізнав дволикість Інокентія XII. У той самий час, як він благословляв єзуїтську місію, яку підтримував Король Франції, цей папа-інтриган призначав легатом до Ефіопії голову конкуруючого ордена. Тобто він зіткнув лобами дві конгрегації, які й без того вже були непримиримими. І нехай виграє сильніший!
Але ж баритися не було часу. Консул відчув небезпеку та відреагував з неабиякою швидкістю. Дійсно, тієї миті він сам був уражений своєю особою. О! Якби ж тільки Поншартрен міг побачити його тієї хвилини — обличчя його відбивало найщиріше здивування та розчарування!
— Боже правий, любий мій брате, яка прикра неприємність! Я, дійсно, потурбувався про те, щоб мій секретар попередив вас про наші наміри. Але оскільки брат Франциск ніяк їх не коментував, ми зрозуміли, що ви тільки взяли нашу амбасаду до відома. Ніщо не вказувало нам на те, що ви хочете взяти в ній участь. Вони поїхали вже три дні тому, і нема жодної можливості їх повернути.
— Так, шкода, — сказав, струснувши головою, Паскуалє. — За кілька днів утрачено дві оказйоні. Два наших брата мали вирушити з арабським купцем, який шукав дотторе для Негуса. І ця людина зникла…
— Невже ж це можливо! — скрикнув консул, якого кинуло в піт. — Я розумію, як ви постраждали.
Він додав ще кілька співчутливих фраз. Але капуцин був не з тих, хто товче воду в ступі. Зрозумівши, що більше ні про що не дізнається, він одразу ж попрощався з консулом і пішов геть.
Про те, що в житті трапляються збіги, брат Паскуалє добре знав, і до того ж надто добре був знайомий зі сходом, щоб прагнути розгадати всі ці дивні речі. Але від’їзд цієї місії здавався йому все ж-таки досить квапливим, а цей консул — надто схвильованим, як для порядної людини. Він попрямував у арабське місто, щоб там продовжити своє розслідування.