Выбрать главу

Жозеф, який спостерігав за цим, наклав на себе хресне знамення та промовив:

— О Господи, це ж диво!

Цей вислів був дещо образливим для Жана-Батіста, який побачив у ньому намагання принизити його заслуги.

— Знаєте, що написано в Кабалі? — сказав він. — Той, хто вірить у диво, є дурнем…

Отець де Бревдан похнюпив ніс.

— …А той, хто не вірить, є атеїстом. Поміркуйте над цим цього вечора, коли ми вирушимо в дорогу.

Наступні дні та ночі були схожі на перші. Корабель пустелі тримав курс крізь піднесену самітність. Їм доводилося спати серед безкінечності, де єдиним укриттям для них були розтягнені шкіри наметів. Їх гнітила спека, немов у лазні. На відміну від перших днів, години відпочинку видавалися важчими за переходи, які тепер здійснювалися у прохолоді темряви. Вони дісталися до другого колодязя, в якому була чиста вода, і змогли наповнити баклаги. Відтоді, як Гаджі Алі сам перевірив уміння лікаря, він ставився до Жана-Батіста з більшою повагою. Хоча до красномовства йому було далеко, він усе ж-таки погоджувався відповідати на запитання, і навіть інколи сам ділився корисними звістками. Того дня Гаджі Алі прийшов до Понсе перед дорогою і сказав:

— Ви знаєте, що до Ель Ваху в каравані прямував ще один франк?

— Нам казали, але ми його не бачили. Хто це?

— Не знаю. Він випередив нас на два дні шляху.

— Хто йде з ним?

— Він їде на верблюді, а другий верблюд везе за ним поклажу. Але чоловік один.

Як тільки караванник відійшов, приплентався за новинами Жозеф. Жан-Батіст, почасти через жалість до єзуїта, почасти заради полегшення для себе дратівливого видовища єзуїтового відчаю, сказав йому, що все йде добре.

Були ще дні відпочинку, що знесилював, та ночі маршу під світлом повного місяця, яке сліпило вічі. Нарешті вони піднялися на пустельне плато і, перетнувши його за один перехід, побачили на світанку, що в них під ногами розкинулася широка долина Нілу, сповита туманом, який випаровували вночі поля. У луці річки було збудоване велике місто. Над рівною масою глиняних будинків здіймалися зелені квадрати садів та масивні, немов вежі, мінарети, які дуже відрізнялися від османських стріл Нижнього Єгипту. Вони були в Донголі, першому місті королівства Сенаар. Караван зупинився перед його мурами. Гаджі Алі з Понсе, на три кроки позаду якого йшов служник, увійшли опівдні до міста й попрямували представляти свої супровідні листи та подарунки принцу, який правив містом в ім'я короля Сенаару.

Це був невисокий миршавий чоловік, ледь помітний на троні, укритому строкатими тканинами. Він прийняв подорожніх з великими почестями та попросив Понсе вилікувати свою молодшу доньку, одинадцятирічну дівчинку, яка майже осліпла.

Привели княжну, яка могла ходити, лише спираючись на руку служниці. Її очі заліплювала жовта рідина. Правитель сказав, що інколи доводиться зав’язувати їй вночі руки за спиною, бо, щойно вона торкалася очей, запалення ставало ще відчутнішим. Жан-Батіст наказав Жозефові принести валізку з ліками. Звідти він витяг червоний порошок, який наказав розчинити в дуже чистій воді. Треба було три дні промивати дитині очі цим розчином, а вночі класти їй на повіки ватні тампони, змочені у тій самій рідині.

Наступного ранку очі дівчини підсохнули. За три дні вона почала їх добре відкривати, і незабаром зір її відновився без жодних наслідків. Божевільний від радості правитель сказав Понсе, що той може просити в нього, що завгодно. Лікар відповів, що не потребує нічого, крім його підтримки. Упродовж тижня, що вони залишалися в Донголі, їх приймали по-королівському, спали вони в палаці, годували їх антилоп’ячим коліном та грудинкою мурашкоїда. На великий жаль правителя, вони уникнули щоки гіпопотама, оскільки то була не та пора. Понсе довелося вилікувати ще декілька пацієнтів з родин можновладців. Правитель надав у його розпорядження коня, а його служникові — віслюка. Вони змогли прогулятися верхи навколо міста та із зацікавленням оглянути в цьому місці долину надзвичайної родючості. Берег тут на два чи три метри здіймався над водою. Земля зрошувалася не силою природи, як у Єгипті. Вирощування рослинних культур здійснювалося ціною великої, безупинної праці людей за допомогою складної машинерії, яка складалася з чигирів, видовбаних стовбурів і маленьких шлюзів. Після прогулянки Понсе похвалив усе побачене правителеві та висловив своє захоплення його мудрістю в керуванні країною. Низенький чоловік відповів з ентузіазмом: