Одна особа відділилася від загальної групи: цей чоловік перебував серед інших, але стояв трохи попереду, на ньому був вишиваний золотом плащ і ланцюг на шиї з того ж металу. Він мав кругле обличчя, коротке густе кучеряве волосся, дуже високий лоб та коротеньку борідку. Зростом був нижчим за метра Жюремі, але мав приблизно такий же вік. Він голосно звернувся до них.
— Він питає, — розтлумачив Гаджі Алі, — чи є ви франками.
— А ким є він сам? — спитав у драгомана Жан-Батіст перед тим, як відповідати.
— Рас Іоанн, головний інтендант королівства, найвпливовіша після Імператора людина.
— Якщо під франками ви розумієте католиків, то ні, Ваша Ясновельможносте, ми не є франками. Ми є підданими великого Короля Людовика XIV, але не первосвященика римської церкви.
Упродовж довгого очікування Жан-Батіст та метр Жюремі добре продумали свої відповіді на питання, які можна було легко передбачити. Оскільки отця де Бревдана з ними вже не було і він більше не міг ображатися, вони вирішили триматися з католицькою релігією досить вільно, і навіть заявити про себе, як про її ворогів, щоб показати свою відмінність від єзуїтів.
— Де знаходиться країна, з якої ви прибули? — спитав рас після недовгого мовчання, бо перша ж відповідь чужинців, що її витлумачив Гаджі Алі, дещо вибила його з сідла.
— Далеко за Сенааром та за Єгиптом, Ваша Ясновельможносте, на тому боці великого моря.
Жан-Батіст знав, що для абіссінців географія обмежувалася цими двома країнами. Їм було відомо про існування інших народів, вони чули про португальців та італійців, але не могли назвати місця, де ті мешкали.
— Чи є в тих краях землі, над якими той, котрий вважає себе головою всіх християн, не має влади?
Жан-Батіст упізнав роботу єзуїтів, які п'ятдесят років тому прославляли тут всевладність папи над заходом.
— Хай буде відомо Вашій Ясновельможності, що таких є чимало. Папа вважає, що керує душами. Він ніяк не керує країнами. На щастя, королі, як наш, дарують своє покровительство усяким підданим, враховуючи тих, що, як от ми, не визнають авторитету папи.
Можливо, так на них подіяло нещодавнє видовище страчених, але, в усякому разі, метру Жюремі, який добре розумів крайню небезпечність цієї розмови, постійно хотілося протерти очі.
— Отже, ви не вірите в Христа? — спитав раптом інший чоловік, високий старий у круглому червоному капелюсі на голові, що тримався ліворуч раса.
— Ми віримо в Нього та шануємо Його слова, — сказав Жан-Батіст. — Але ми робимо це у свій спосіб, який відрізняється від того, який запровадив папа. І відрізняється так сильно, що він ставиться до нашої доктрини таким саме негативним чином, як і до вашої, і суворо нас засуджує.
Товариство помітно захвилювалося. Не втрачаючи свого величного спокою, вельможі почали переглядатися. Почувся навіть шепіт.
— Ви є священиками? — спитав той самий старий.
— Зовсім ні.
— Однак, здається, ви стверджуєте, що вмієте лікувати.
— Ми стверджуємо лише, що можемо приносити користь собі подібним, використовуючи якомога повніше всі якості рослин та тварин, котрих Господь розповсюдив на землі у день творіння.
— Тобто ви думаєте, можна лікувати без молитви?
— Молитви прикликають чудеса, а ми чудес не робимо.
— Ви не вірите в чудеса?
Жан-Батіст дуже хотів повторити ту відповідь, яку дав колись єзуїтові, але схилився на користь обережності.
— Ми віримо в чудеса, про які говориться в Святому Письмі та які створив Син Божий. Інших ми не знаємо.
— Однак, їх створювали також і святі, — сказав рас.
— Можливо, — відповів йому Жан-Батіст, — наша віра простирається до цієї межі. Ми певні в усьому, про що говорив Христос, і про що записано в Євангеліях. Але ми не можемо наважитися на подібну безумовну згоду, коли йдеться про слова простих смертних. Ми не віримо, наприклад, що один святий навернув самого диявола, ані в те, що хворий та голодний чернець міг силою своєї молитви змусити смажених перепелиць попадати просто у власну тарілку.
Ці два приклади Жан-Батіст запозичив у отця де Бревдана, про які той, у свою чергу, довідався в єзуїтів, яких було вигнано з Абіссінії. Історії цього святого-приборкувача Люципера та монаха-здобувача перепелиць становили, здавалося, суперечне питання в середині самого коптського духовенства. Цього разу товариство розходилося не на жарт. Здавалося, Жан-Батіст викликав серед присутніх жорстокі сперечання. Рас закликав до порядку. Усі заспокоїлися. Тоді з гурту вельмож виступила низенька людина. Вона була вдягнена в шафрановий одяг ченця. Її витрішкуваті очі ледве бачили, і вона, здавалося, дивилася, немов крізь туман: