— Скільки природ у Христі? — промовив він високим голосом.
Це було головне питання, те саме, з приводу якого так довго сперечалися єзуїти, питання, через яке дванадцять століть тому розділилися церкви, теологічна суперечка, яку майже неможливо було розв’язати. Як не дивно, подорожні не подумали про нього, немов воно було і так уже зрозумілим, або надто делікатним, щоб хтось міг поставити його з такою грубою прямотою. Метр Жюремі подивився на Понсе, на обличчі якого з’являвся вираз глибокого здивування.
Розділ 10
— Скільки природ у Христі? — повторив ченець.
У залі повисла важка тиша. Усі погляди зосередилися на Жані-Батісті, який лишався нерухомим. Потім він раптом заговорив так, ніби до нього прийшло натхнення:
— Скільки природ у Христі? Але ж це я, отче, мав би задати вам це питання!
Він дав Гаджі Алі час витлумачити, а потім продовжив:
— Кожний має говорити про те, що добре знає. Я є лікарем, мій друг уміє готувати ліки. Єдиною іншою річчю, на якій ми знаємося, є вміння володіти цими клинками, які ми в себе вдома носимо на боці та звемо шпагами. Спитайте нас, отче, про будь що, стосовне рослин або зброї, і ми вам відповімо. Але питання, яке ви нам зробили, швидше підходить для теолога, яким, безсумнівно, ви є. Ми готові вислухати вашу думку.
Жан-Батіст завершив свою відповідь шанобливим реверансом. У своїй білій тозі, з рукою на серці, з непереможною щирістю дивився він на раса та з ним присутніх.
Насправді ж відчував найсильніші муки, немов ішов вузенькою стежкою по гострому хребту між двох прірв. Його серце божевільно калатало; по спині котився холодний піт. Але він примушував себе не видавати власних почуттів.
За його поясненнями наступила довга тиша. Чулися лише зі двору, немов хор стогнань, скарги жіночих та чоловічих голосів.
— Приготуйтеся до зустрічі з Королем королів, — сказав нарешті урочистим голосом рас Іоанн. — Оскільки ви збираєтеся його зцілити, і оскільки Його величність був таким добрим, щоб дати згоду підкоритися вашим приписам, вам буде дозволено його лицезріти. Однак, я сповіщаю вам, що наш Імператор не може безпосередньо увійти в стосунки з будь-ким, а з чужинцями — і поготів. Ви не зможете ні доторкнутися до нього, ні наблизитися, єдине, що є для вас можливим, це бачити його та чути людину, вустами якої він говорить.
— Але це неможливо, — вигукнув Жан-Батіст. — Як же ми будемо…
Рас підняв руку в знак того, щоб він замовк.
— Це буде так і лише так. Маєте ви чи ні владу зцілити його?
Жан-Батіст був розчарований умовами, в яких його поставили, не стільки через лікування монарха — бо Гаджі Алі вже трохи пролив світло на якість його хвороби — скільки через своє завдання: як же тепер передати Імператорові повідомлення?
Рас говорив тоном, який не терпів заперечень. Вельможі пішли з зали, і вони залишилися втрьох чекати королівської аудієнції.
— Ти не казав нам про ці подробиці, — з серцем сказав Жан-Батіст Гаджі Алі. — Ми не зможемо говорити з Королем?
— На людях він недоступний, — промовив караванник. — Такий закон: він навіть не має права торкатися ногою землі. Він під’їжджає до свого трону на мулі та не стає на землю до тих пір, поки не доїде до килима, який розстилають перед його сидінням. Оскільки мул також ступає на килим, то посеред персидських візерунків часто залишається його послід. Але ж то нічого, усі до цього звикли. Вам ще повезло, бо тут відбулися зміни. Раніше самодержця взагалі не можна було бачити. Дід цього Імператора з’являвся перед людьми лише одного разу чи двічі на рік. Він брав участь у нараді, сидячи за завісою.
— Чому він не говорить?
— Бо так уже повелося. Він має у власному розпорядженні чиновників, які виконують обов’язки кожної з частин його тіла. Існує око Імператора, яке переповідає йому все, що бачить при дворі. Вухо Імператора слухає замість нього. Для війська існують його права та ліва руки. До того ж ви почуєте сераха массері, себто того, хто повторює його промови.
— Хоч дітей-то він сам робить? — пробурчав метр Жюремі.
— Тут не до жартів, у нас обмаль часу, — сказав Понсе. — А що сталося з ченцем, який не їв упродовж п’ятдесяти років? Ми з ним усе ще суперники, або його вже відіслали?
— Він не їв лише двадцять років, — педантично зауважив Гаджі Алі. — Двадцять років! Пророк не дозволив би подібного…