Вони обмежилися коротким вітанням та зайняли місця поруч з монархом. Без почту, сам, Король королів випромінював не більше величі, ніж будь-який з його підданих, Що, однак, було вже немало. До гордовитої та поважної постави — загальної риси всіх абіссінців — додавався в самодержця вираз смутку та навіть гіркоти, який легко давав себе знати щоразу, тільки-но він замовкав. Побачивши чужинців, він зобразив на обличчі вимучену посмішку, яка одразу ж зникла, а на зміну їй повернулася журба. Зовні це була невисока для своєї раси людина, до того ж дуже худорлява. Він мав близько сорока років, злегка сутулився. В його очах навіть не було того блиску, який свідчить про шаленість серця, яка дрімає в тілі. Ні, то був просто втомлений, знесилений чоловік, який легко міг би викликати співчуття та жалість, якщо б тільки не знати, що вчора він віддав наказ про ті страшні тортури.
— Я дуже щасливий бачити вас, — сказав він лагідним голосом.
Деметріос витлумачив ці слова італійською.
— Це велика честь для нас, ваша величносте… — почав було Жан-Батіст.
Король перервав переклад Деметріоса.
— Облиште це, їх тут більше немає.
Понсе замовк на півслові.
— Ви добре відповідали тим священикам, — продовжував Король з тим самим байдужим виразом.
Вони помітили, що він постійно чухав живіт та руки.
— Так, мені передали ваші відповіді. Вони влучні. Я теж не вірю в їхні чудеса. Їм поки що не вдалося вилікувати бодай слабенької лихоманки. Усі ці церемонії з ворожінням є лише фарсом. Ви, напевно, знаєте, що вони наврочили мені поразку, коли побачили комету. З ними завжди так: вони чекають моєї смерті та закликають небесні світила собі в спільники. Але що ж то за релігія, яку ви сповідуєте, і яка не є ні католицькою, ні нашою?
— Вона зветься Реформацією, Ваша величносте, — сказав Понсе.
— Єзуїти ніколи не згадували про неї, поки були тут.
— І не випадково: вони є нашими найзапеклішими ворогами.
— Я вам вірю, — сказав Імператор.
Потім, перевівши зір на метра Жюремі, додав спокійно:
— Утім, я присягнувся би, що це один з них.
— Єзуїт! — скрикнув Понсе.
Метр Жюремі мало не впав.
— Так, або інший священик. Це їхні методи, — сказав Король, знов дивлячись на Жана-Батіста. — Ви точно є лікарем, але він затесався до вашого каравану. Як злодій або як священик.
Метр Жюремі приготувався підвестися. Понсе схопив його за руку.
— На щастя, — продовжував король, — Гаджі Алі усе мені розповів. Я зрозумів, що цей чоловік є вашим помічником і що їхати йому не давали франки. Не хвилюйтеся. Я довіряю вам. Схоже, що ви знаєтеся на своєму мистецтві, і це єдина річ, яка має для мене значення. У нас обмаль часу, я маю показати вам свою хворобу.
Полум’я свічки відкидало на кам’яну баню їхні тіні. Висока округла стеля надавала кімнаті вигляду грота. Але починало світати, і в темряві можна було розрізнити блідий чотирикутник вікна на схід.
Імператор підвівся, вельми невимушено розв’язав пояс та зняв туніку. Понсе наблизився до нього та мовчки оглянув його.
— Можете торкатися, — сказав Король, який помітив збентеження лікаря.
Понсе попросив метра Жюремі піднести свічку та почав мацати хворе місце. «Яке щастя, що я можу його оглянути, — думав він. — Ці виразки не мають нічого спільного з хворобою Гаджі Алі».
Король на грудній клітині та на верхній частині живота мав широке вологе потовщення шкіри, яке в багатьох місцях гноїлося та розтріскувалося. Лікар шукав того ж в інших місцях, але нічого не знайшов. Він кілька разів повертав хворого. Це склало би для будь-кого, хто дивився би на це з відстані, дивне видовище: Король королів, голий, зігнутий, сумирно виставляв напоказ свою худорбу та виразки, які вкривали його тіло, а поруч з ним — важкий войовничий силует метра Жюремі, який спокійно тримав лампу, та Жан-Батіст, який намагався зрозуміти, в чому справа, обережно торкаючись хворого, менш стурбований тим, щоб поважати самодержця, ніж тим, щоб виконати перед одним з людей обов’язок братньої любові.