Ці смертні тортури скінчилися після того, як їхні жорстокі мучительки вирішили, що вони вже задоволені, або просто тієї миті, коли досвід підказав їм, що їхні підопічні можуть незабаром не витримати. Тоді полум’я у шлунках залили потоками квасу, котрий був немов те масло для вогню. Товариство продовжувало веселитися. Багато хто виходив на терасу та пив там при світлі місяцю каву. Але сувора компаньйонка Понсе зробила йому знак іти услід за нею, а метр Жюремі потягнувся в інший бік за своєю.
Обидва вони гадали, що їх ведуть до ванної кімнати, де вони зможуть ополоснути свої солоні від сліз обличчя та палаючі від спецій губи. Натомість вони опинилися в напівтемних покоях з безліччю прикрас та подушок. Господині без жодного слова скинули з себе одяг, а потім, оскільки вони вже впоралися з їжею, взялися до виконання інших бажань своїх гостей. Несмілі спроби вчинити опір швидко переконали їх у правоті Макіавеллі: того, чому не можна завадити, треба бажати, писав флорентієць. В ім’я цієї очевидної істини вони взяли посильну участь у цьому заході. Після довгих днів подорожі пустелею їм повернули втіхи, смак яких вони вже забули, і які приймати в цей несподіваний спосіб були здивовані, але ніскільки не засмучені. Трохи згодом вони повернулися до салону, де залишалися інші запрошені. Деметріос поквапився скласти товариство франкам. Вони привітали чоловіків, які, здавалося, були ними зачаровані, причому серед них, можливо, були чоловіки їх компаньйонок, та жінок, які зі звичною поважністю прийняли їхні глибокі реверанси.
Спати вони лягали здивовані більше, ніж будь-коли. Ці тілесні вправи аж ніяк не відігнали від Жана-Батіста думки про Алікс, навпаки навіть змусили його ще більше, ніж коли-небудь, шкодувати за свою самотність. Він мріяв про кохану та, мішаючи недавні відчуття зі спогадами про дівчину, провів чудову ніч.
Наступного дня вони прокинулися пізно, ходили на базар прянощів, де бачили на прилавках купи рідкісних рослин, які приносив їм мусульманин, у якого вони жили. Поговорили з торгівцями та познайомилися з двома селянами, які займалися збором ефірних та лікарських рослин у найвіддаленіших та, нерідко, в найнедоступніших місцях. Розпитуючи їх про способи застосування цих різноманітних зерен та листя, Понсе та метр Жюремі з жахом помітили, що в цій країні більше за всі інші вивчена та використовується фармакопея отрут. Тут вони впізнали напрямок, який дуже добре був відомий їм уже в Європі, та який давно зробив з науки про смертоносні зілля — науки точної та такої, що піддається перевірці, багатої та сильної родички медицини — науку приблизну, спірну та, сказав би дехто, значно менш корисну.
Увечері вони гостювали в іншій оселі. Навчені гірким досвідом попередньої вечері, пили мало, зате старалися самі якомога більше напхатися їжею. Побачивши такий запал, присутні на вечері жінки знайшли своє втручання зайвим, і наші подорожні змогли зупинитися, коли забажали. Головне ж — після вечері вони сіли біля служниці, яка готувала каву, й почали безупинно торсати сусідів питаннями, у яких виявилася їхня велика зацікавленість абіссінською літературою. Те, що здавалося спочатку лише хитрістю, аби уникнути нової жіночої атаки, зробилося для них нагодою відкрити, наскільки охочі абіссінці до поетичного мистецтва.
Деметріос зазнав чималих труднощів, тлумачачи італійською уривки, які їм цитували. Він пояснив, що краса цих віршів полягає в контрасті, який ефіопи порівнюють з контрастом між воском та золотом. Віск є матеріалом для форми, в котрій відливається золота прикраса. Форма нічим особливим не примітна та складається з дешевої речовини, але, коли її ламають, у середині знаходять приховану коштовність. Поетичні фрази можуть, завдяки тонкій грі слів, містити під оманливою та тьмяною оболонкою поверхневого смислу смисл інший, повний глибини, блиску та мудрості. Переклад завжди був не в силі передати це перетворення. Але Жан-Батіст зі своїм другом слухали декламацію гостей: спочатку вони цитували прекрасні строфи в їхній восковій формі з мімікою, яка відбивала втому та нудьгу, а потім, з ледве помітними змінами тону та смислу, абіссінці вимовляли золоті рядки, і їх обличчя виражали захоплення й насолоду.
Усі були взаємно зачаровані. Жан-Батіст із приятелем раділи, повертаючись додому, що були обачними та з-поміж усіляких інших розваг віддали перевагу поетичним вправам. Таким чином, вони могли лягти раніше та прокинутися з ясними головами. Перед сном востаннє домовилися про те, як поводитимуться з самодержцем. Жан-Батіст знов запропонував своєму товаришеві ні в що не заглиблюватися та говорити з Королем лише про симптоми хвороби. Метр Жюремі, якого з’їдала справжня пристрасть до істини, наполягав на більшій відвертості: щоб хоч дати йому зрозуміти — хвороба може виявитися більш небезпечною. Однак, вибір між воском та золотом завжди робити нелегко. Вони позасинали, так ні про що і не домовившись.