То був Ерге-багатур,[34] славетний витязь саркельський, котрий підкорив Ітхелю дванадцять племен Вовчого Степу і розбив візантійського протоспафарія[35] Віталія у битві під Таматархою, що на Меотійському озері. Але найбільшу славу Ерге-багатур здобув не у військових походах. Замолоду, коли мав ще обидва ока і гнучке, не заросле салом тіло, убив, кажуть, у землях буртасів[36] Дракона і зробив з його шкіри нездоланний панцир. За таку звитягу зверхники хазарські призначили Ерге-багатура, Переможця Дракона, начальником саркельської залоги.
Переможець Дракона наблизився до каравану і викликав Йосифа. Потім наказав п’ятьом варягам, що йшли з караваном, вийти наперед, і щойно вони вийшли, п’ять чорних печенізьких стріл вкоротили життя кнаґам з лейданґа Хокона. Вої Ерге-багатура почали знімати із вбитих зброю і обладунки, а Йосиф, повернувшись до каравану, пояснив, що в Києві новий каган Хельґ раптово зрадив Хазарію й убив купців іудейських. За два дні до прибуття каравану в Саркел туди прискакав розвідник і розповів, що після жнив Сьєрн Хельґ і варяги з Києва та Неаґарда збираються в похід на Хазарію. Усі варяги-найманці після такої звістки були забиті; така сама доля спіткала й варягів Йосифа – Харальга, Еріка Довгого, Еріка Кривого, Хрофта і Харбарда. Дивно, але я досі пам’ятаю їхні імена. Хрофт навчав мене варязької мови, а Ерік Довгий був охоронцем Обадії. Так вони загинули.
…Невільників та коней Йосиф залишив під охороною за зовнішнім ровом Саркелу, а я з наближеними купцями вступив за мури великої фортеці. У південній частині Саркелу було багато цегляних будинків купців та зверхників; найбільшим серед них був будинок Йосифа, сина Нафанового, – він мав два поверхи і три прибудови для слуг.
В одній із цих прибудов Йосиф з милості своєї дав мені комірчину із земляною підлогою та піччю, складеною з великих цеглин. На підлогу слуги поклали подвійну повстину, а вдячний Обадія за три міри пшениці купив мені наложницю-булгарку. Була вона старша за мене, негарна і мовчазна.
Так почалося моє життя у Саркелі. Завдяки балакучості слуг Обадії я зажив слави великого цілителя і провидця. Більшість мешканців фортеці хворіли на очну гноянку, траплялися важкі розлади травлення. Лікувати такі хвороби я вмів, ще слугуючи при капищі, й незабаром у мене завелися перші дирхеми, зароблені Оряновою наукою. З’явились і друзі.
Першим з них став мій родович – коваль Людята. Поселився він у Саркелі за київського кагана Бравлина, Аскольдового діда. Майстром він був надзвичайно вправним, за що іудеї так і називали його – Шамв Хайнан, Знаменитий Коваль. Людята мав дві майстерні – одну у військових стайнях Ерге-багатура, другу – в самій саркельській цитаделі. Він завжди називав мене склавинським ім’ям – Ратибор, і з його легкої руки гузи і булгари Саркелу стали звати мене Ратбер-хемег, лікар Ратбер. І тільки хазари завжди зверталися до мене на ім’я Гафаг. Людята був язичником і в майстерні тримав дерев’яного боввана богині Мокош.[37] Боввана він зодягав у парчевий каптан і щонеділі змащував олією. Безліч молитов знав саркельський Шамв Хайнан і промовляв їх перед Мокошшю щодня з дружиною Ставою і дітьми – Даном і Яриною. Розмовляв він на всіх мовах Саркелу – того степового Вавилона, – і любили його в Саркелі всі. Лише одна людина була йому смертельним ворогом – начальник внутрішньої фортеці хорезмієць[38] Джанібек. Обопільна ненависть цих двох людей мала невідоме мені давнє джерело, і, напевно, якби Людята не був потрібний містові, Джанібекові найманці давно б відправили його язичницьку душу до вогненної геєни.
Людята першим розповів мені про зверхників фортеці. Номінально начальниками зовнішньої і внутрішньої її частин були, відповідно, Ерге-багатур і Джанібек. Але я вже казав, що в Хазарії усі речі мають явний і прихований зміст. Так було і з владою у Саркелі. Справжнім володарем фортеці, від одного слова якого тремтіли і Переможець Дракона, і гордий хорезмійський витязь, був непоказний чоловічок, якого звали рабі Ісраель. Рабі жив у цитаделі як простий іудейський священик, але носив під одягом золоту п’ятикутну Зірку Соломона, на якій був написаний його таємний титул – Спостерігач Заходу. Казали, що поряд з цим написом на Зірці були зображені таємний герб Хазарії і печатка самого царя Манасії. У поточні справи рабі Ісраель ніколи не втручався, але всі розвідники та шпигуни, що ночами прибували до фортеці, йшли тільки до Носія Зірки, і всі важливі наради відбувались у підземеллі фортечної синагоги. Окрім Зірки, рабі носив під одягом священика надзвичайно тонку й міцну кольчугу. Про це не знав ніхто, крім Людяти, котрий цю кольчугу виготовив. Він зробив кольчугу й для мене, бо мудро передбачив, що його друг може стати ворогом Джанібека.
34
37
38