На всіх осіб, що постійно чи тимчасово перебувають на території України, поширюється юрисдикція Української держави. Проте законодавство в багатьох випадках чітко розмежовує статус громадянина й особи, не ототожнює їх. Громадянин України має ширший обсяг прав і обов’язків, ніж особа, яка не пов’язана відносинами громадянства з державою, в тому числі й у сфері захисту (недопустимість видачі громадянина України іноземній державі, захист прав громадян за кордоном тощо).
Адміністративно-правовий статус громадянина України є складовою частиною його загального статусу, встановленого Конституцією України, Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. та іншими законодавчими актами України.
Громадяни України рівні перед законом незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду й характеру занять, місця проживання та інших ознак. Рівноправність громадян України забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального та культурного життя. Всі ці конституційні положення підтверджують закони України про власність, про підприємництво, про підприємства, про землю, про об’єднання громадян тощо.
Правовий статус громадянина включає:
а) основні (невід’ємні) права (або права й свободи людини і громадянина);
б) комплекс прав і обов’язків, закріплених Конституцією України, нормами різних галузей права, в тому числі адміністративно-правовими нормами;
в) гарантії реалізації цих прав і обов’язків, а також механізм їх охорони державою.
До основних прав, крім невід’ємних (на життя, здоров’я, честь, гідність тощо), можна віднести: свободу слова, міграції, зборів, власності, користування засобами транспорту, будовами, політичні права (участь у законодавчій, виконавчій та юрисдикційній діяльності держави) та ін.
Комплекс прав і обов’язків у різних галузях управління складають права на підприємництво та створення підприємств, на землю, на освіту, на користування досягненнями культури тощо.
Гарантії реалізації цих прав і обов’язків, а також механізм забезпечення їх державою знаходять своє відображення в Конституції та законодавчих актах України.
Адміністративно-правовий статус громадянина України встановлюється обсягом і характером його адміністративної правосуб’єктності, яку становлять адміністративна правоздатність і адміністративна дієздатність.
Адміністративна правоздатність — це визнана законом за громадянином фактична можливість бути суб’єктом адміністративного права, мати права й обов’язки адміністративно-правового характеру. Адміністративна правоздатність виникає з моменту народження людини. Її обсяг встановлюють і змінюють за допомогою адміністративно-правових норм. Вона підтверджується документами про громадянство — паспортом громадянина України, а для осіб до 16 років — свідоцтвом про народження.
Правоздатність не може бути обмежена або відчужена, від неї неможливо відмовитися добровільно (оскільки така відмова не має юридичної сили). Правоздатність людини утворює юридичне поняття особи й громадянина. Тільки у випадках, передбачених кримінальним або адміністративним законодавством, громадянин може бути позбавлений якоїсь частини адміністративної правоздатності — права пересування, батьківських прав тощо.
Адміністративна дієздатність є другою складовою частиною адміністративної правосуб’єктності. При цьому адміністративна правоздатність є основою адміністративної дієздатності громадян, оскільки вона складає умови, за яких реалізуються їх суб’єктивні права й обов’язки.
Адміністративна дієздатність — це визнана законом спроможність громадян своїми діями набувати та здійснювати права й виконувати обов’язки адміністративно-правового характеру. В повному обсязі адміністративна дієздатність настає з досягненням 18-річного віку. Разом із тим, вона виникає і по досягненні 16-річного віку — одержання паспорта й дотримання правил паспортної системи, охорона природи тощо. Адміністративна дієздатність може наставати в деяких випадках і до досягнення 16-річного віку — право на працю.
§ 2. Права й обов’язки громадян у сфері виконавчої влади
Обсяг конкретних суб’єктивних прав і обов’язків громадянина пов’язаний з перебігом часу, зміною життєвих умов. Реалізацію прав і виконання обов’язків забезпечує держава через їх юридичне оформлення, а також відповідальність як самих громадян, так і державних органів, державних службовців за їх дотримання. Важливе значення має захист цих прав з боку громадян через звернення, в тому числі шляхом подання скарги (адміністративної чи судової).
За своїм змістом права громадян можна поділити на три групи:
1) на участь у державному управлінні та соціально-політичну активність: право на державну службу, внесення пропозицій, одержання необхідної інформації та документів у встановленій формі, проведення зборів, мітингів, демонстрацій, створення громадських об’єднань чи належність до них тощо;
2) на одержання допомоги від відповідних компетентних організацій: право на медичну, санітарно-епідеміологічну допомогу, безкоштовне користування благами (бібліотеками, парками тощо), користування транспортом, одержання оплат-них та інших послуг;
3) на права, які захищають: в адміністративному порядку (адміністративна скарга, адміністративно-юрисдикційне провадження), судовому порядку (скарга, позов), громадянин особисто (необхідна оборона).
Взаємодіючи з органами виконавчої влади, громадяни реалізують насамперед права: на участь в управлінні; на об’єднання; на проведення мітингів, демонстрацій, зборів; на особисті або колективні звернення до державних органів; на свободу й особисту недоторканність; на недоторканність житла; на пересування; на інформацію; на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями державних організацій, а також посадових осіб під час виконання ними службових обов’язків.
Обов’язки громадян у сфері державного управління можна поділити на дві групи.
Перша група — це так звані абсолютні обов’язки, які не залежать від конкретних обставин і випливають із норм Основного Закону та законодавчих актів держави. До них належать обов’язки: додержуватися Конституції та законів України, державної дисципліни; охороняти інтереси держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету; захищати Батьківщину; оберігати природу, охороняти її багатства; сплачувати податки; сприяти охороні громадського порядку; оберігати історичні пам’ятки та інші культурні цінності.
Другу групу становлять відносні обов’язки, які виникають із правомірних, а в деяких випадках — неправомірних дій, спрямованих на придбання будь-яких прав чи їх збереження. Такі обов’язки не є постійними — права абітурієнта, власника транспортних засобів, читача бібліотеки тощо. До обов’язків громадян належать і такі, що виникають у зв’язку з правопорушенням (наприклад, сплатити штраф, відшкодувати збитки).
Деякі обов’язки громадян виникають у зв’язку з видом їх діяльності — державні службовці, члени громадських об’єднань та ін. Конкретний обсяг обов’язків регулюється багатьма нормативними актами адміністративно-правового характеру, в тому числі статутами, положеннями, кваліфікаційними характеристиками. Невиконання їх обумовлює застосування до винних громадян юридичної відповідальності.
§ 3. Звернення громадян
Відповідно до ст. 40 Конституції України всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення й дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.