Органом управління підприємством, установою є адміністрація. Незалежно від виду, форми власності та господарювання керівник, його заступники, керівники апарату управління й структурних підрозділів, рада, правління, дирекція здійснюють функції оперативного управління підприємством, установою. Адміністрація діє в межах повноважень підприємства, установи, реалізуючи їх у вирішенні внутрішніх питань даного об’єкта та в зовнішніх зв’язках. Маючи всі необхідні розпорядчі повноваження юридично-владного характеру, вона забезпечує інтереси власника та держави. Очолює адміністрацію одноособовий керівник (директор, начальник, ректор тощо).
Керівник підприємства, установи має певні повноваження щодо представництва, розпорядження майном, коштами, комплектування та розстановки кадрів, організації роботи. Керівник визначає склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту. Діючи від імені підприємства, він захищає його інтереси, укладає господарські та трудові угоди, розпоряджається майном, відкриває в банках розрахунковий та інші рахунки, видає доручення, затверджує штати, видає накази, обов’язкові для всіх працівників. Заступників керівника підприємства, керівників і спеціалістів підрозділів апарату управління й структурних підрозділів (цехів, відділів, дільниць, ферм тощо) призначає на посаду і звільняє з посади керівник підприємства.
§ 3. Порядок утворення та припинення діяльності підприємств і установ
Підприємства й установи створюють згідно з рішенням власника (власників) або уповноважених ним органів. У випадках, передбачених законодавством, їх можуть створювати за рішенням трудового колективу, наприклад, про виділення зі складу підприємства одного чи кількох структурних підрозділів для утворення нового підприємства, про вступ до об’єднання, про оренду. Згідно з антимонопольним законодавством підприємство може бути утворено в результаті примусового розділу підприємства-монополіста.
Засновницькі документи (статут, рішення про утворення або договір засновників) повинні містити відомості про вид, предмет та мету діяльності підприємства, склад засновників і учасників, назву й місце знаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, органи управління, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. Подається також реєстраційна картка, яка одночасно є заявою про державну реєстрацію.
Чинним законодавством можуть бути передбачені й інші вимоги щодо відомостей, які подають у засновницьких документах (наприклад, статути акціонерних товариств мають містити відомості про види акцій, які вони випускають; засновницькі документи товариств з обмеженою відповідальністю — відомості про розмір частки кожного з учасників, розмір, склад і порядок внесення ними внесків). Якщо засновником чи одним із засновників суб’єкта підприємницької діяльності є юридична особа, її державну реєстрацію має бути підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію. Якщо це іноземна юридична особа, реєстрацію в країні місцезнаходження засвідчують відповідним документом (витягом із торговельного, банківського або судового реєстру тощо). Коли власником є фізична особа, її підпис на документах засвідчує нотаріус.
Статут підприємства затверджує засновник (засновники), а державного комунального підприємства, заснованого на власності адміністративно-територіальних одиниць, або підприємства, в майні якого частка держави чи місцевого органу складає більше ніж 50 %, — засновник разом із трудовим колективом.
Підприємства й установи підлягають державній реєстрації. З моменту реєстрації вони набувають права юридичної особи. Діяльність незареєстрованого підприємства чи установи заборонено. Відмова в державній реєстрації підприємства може виникнути через порушення порядку створення підприємства, а також у разі невідповідності установчих документів вимогам законодавства. Не допускається відмова в державній реєстрації підприємства з мотивів недоцільності його створення. Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено засновниками в суді.
При зміні основних положень статуту чи виду підприємства або установи здійснюють їх перереєстрацію в порядку, встановленому для реєстрації.
Діяльність підприємства, установи зупиняється в зв’язку з ліквідацією або реорганізацією (злиттям, приєднанням, поділом, виділенням, перетворенням) за рішенням власника чи органу, вповноваженого його створювати. У випадках, передбачених законодавством, таке рішення приймає власник за участю трудового колективу. В окремих випадках припинення діяльності підприємства, установи підлягає погодженню з місцевими чи антимонопольними органами.
Підприємства й установи ліквідують у разі визнання їх банкрутами на підставах, передбачених законодавством.
Підприємство, установу вважають реорганізованими або ліквідованими з моменту виключення їх з державного реєстру.
ГЛАВА 10
Об’єднання громадян
§ 1. Поняття й види об’єднань громадян
Право громадян на свободу передбачено в Загальній декларації прав людини й гарантовано Конституцією та законодавством України.
Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. При цьому ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
Форми суспільної активності громадян виражено в діяльності їх різних об’єднань, тому поняття «об’єднання громадян» є узагальнюючим, що відбиває різноманітність цих форм у реальному житті суспільства.
Діяльність об’єднань громадян носить найрізноманітніший характер. Її може бути спрямовано на участь у розробленні державної політики, розвиток науки, культури, відродження духовних цінностей, розв’язання конкретних соціальних проблем окремих категорій і груп громадян, здійснення благодійної діяльності, охорону навколишнього природного середовища, обумовлено спільністю професійних та інших інтересів громадян тощо.
Одним із критеріїв класифікації об’єднань громадян може слугувати мета їх діяльності. Так, у Законі України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. наведено чітке визначення різновидів об’єднань громадян — політичних партій і громадських організацій. У свою чергу згідно із Законом України «Про політичні партії в Україні» політичною партією визнається зареєстроване відповідно до закону добровільне об’єднання громадян — прихильників відповідної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яка має за мету сприяння формуванню й вираженню політичної волі громадян, участі у виборах та інших політичних заходах.
На відміну від політичної партії, громадською організацією є об’єднання громадян, створене для задоволення й захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів.
Найповнішу характеристику об’єднань громадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з якими виділяють:
масові об’єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні товариства, професійні спілки тощо);
органи громадської самодіяльності (народні дружини по охороні громадського порядку);
органи громадського самоврядування (ради й колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети та ін.).
Об’єднання громадян можуть класифікуватися і за масштабами діяльності. Згідно з цим критерієм можна виділити об’єднання громадян, які діють у масштабах усієї держави, масштабах окремих адміністративно-територіальних одиниць та їх частин, а також об’єднання громадян, діяльність яких носить міжнародний характер і поширюється на територію не тільки України, а й інших держав. При цьому політичні партії діють тільки в державному масштабі. Масштаб діяльності органів громадської самодіяльності та органів громадського самоврядування обмежений кордонами конкретних адміністративно-територіальних одиниць.