Виправні роботи не тягнуть за собою судимість і не є підставою для звільнення з роботи. Цей вид адміністративного стягнення не застосовують до інвалідів І та II груп, вагітних жінок.
Законом передбачено, що в разі ухилення особи від відбування виправних робіт, призначених за вчинення дрібного хуліганства, постановою судді невідбутий їх строк може бути замінено штрафом або адміністративним арештом із розрахунку один день арешту — за три дні виправних робіт, але не більше як на п’ятнадцять діб (ст. 325 КпАП).
Адміністративний арешт (ст. 32 КпАП) установлюють і застосовують у виключних випадках і за окремі види адміністративних правопорушень строком до п’ятнадцяти діб. Призначають лише постановою районного (міського) суду (судді) в тому разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, суддя прийде до висновку, що інших видів стягнення буде недостатньо.
Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено застосування адміністративного арешту за незаконне придбання або зберігання наркотичних речовин у невеликій кількості (ч. 1 ст. 44 КпАП), дрібне хуліганство (ст. 173 КпАП), злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, народного дружинника, військовослужбовця чи за їх образу (ст. 185 КпАП) тощо.
Суть цього виду адміністративного стягнення полягає В тому, що осіб, які підлягають адміністративному арешту, позбавляють волі на строк до 15-ти діб. Під час відбування адміністративного арешту їх можуть залучати до виконання фізичних робіт, при цьому заробітну плату їм не виплачують.
Адміністративний арешт не тягне за собою звільнення з роботи, не розриває трудовий стаж. Цей вид стягнення не може застосовуватися до вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів І та II груп.
Видворення за межі України використовують тільки стосовно іноземців у зв’язку з їх діями, що суперечать інтересам державної безпеки або забезпеченню громадського порядку, якщо це необхідно для охорони здоров’я й моралі населення, захисту прав і законних інтересів громадян України, в разі грубого порушення законодавства про правовий стан іноземців в Україні, митного, валютного та іншого чинного законодавства.
У випадку ухилення від виконання рішення про видворення таку особу затримують і видворяють у примусовому порядку.
За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років застосовують відповідно до ст. 24 КпАП такі заходи впливу: 1) зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення в потерпілого; 2) застереження; 3) догана або сувора догана; 4) передача неповнолітніх під нагляд батькам або особам, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам за їх проханням.
Справи про адміністративні правопорушення неповнолітніх розглядають лише в судовому порядку.
§ 5. Загальні правила й строки притягнення до адміністративної відповідальності
Загальні правила накладення стягнення за адміністративні правопорушення, закріплені в главі 4 КпАП, поглиблюють конституційні принципи верховенства права, законності, гуманізму, індивідуалізації відповідальності тощо.
По-перше, виконання загальних правил під час застосування адміністративних стягнень виявляється в неухильному додержанні принципів верховенства права й законності. Стягнення за адміністративне правопорушення накладають у межах, установлених нормативним актом, який передбачає відповідальність за вчинене правопорушення, точно відповідно до КпАП та інших актів про адміністративні правопорушення.
По-друге, оплатне вилучення й конфіскацію предмета як додаткові стягнення можуть накладати лише у випадках, коли їх застосування прямо передбачено законом. Не допускається не-застосування додаткового стягнення, якщо санкція статті передбачає обов’язковість його накладення разом з основним стягненням.
По-третє, стягнення накладають у точно визначених законом межах. Не допускається застосування стягнення нижче нижчої межі, передбаченої санкцією відповідної статті, а також перевищення його максимального розміру.
По-четверте, під час накладення адміністративного стягнення слід додержуватися всіх інших вимог законодавства про адміністративні правопорушення. Маються на увазі вимоги щодо наявності складу проступку, відсутності обставин, що виключають адміністративну відповідальність, підвідомчості справ, строків давності, недопустимості застосування деяких видів стягнень до певних категорій громадян (військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ тощо).
З метою індивідуалізації відповідальності закон (ч. 2 ст. 33 КпАП) вимагає від органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справу, під час накладення стягнення враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.
Про характер правопорушення свідчать його об’єкт, тобто суспільні відносини, на які посягає проступок (наприклад, державний або громадський порядок, права й свободи громадян тощо), а також ознаки, що характеризують об’єктивну сторону правопорушення (дія чи бездіяльність, характер і розмір заподіяної шкоди, час, місце, спосіб вчинення проступку тощо).
Деякі обставини, що свідчать про характер проступку, підвищують адміністративну відповідальність за його вчинення, тобто визнаються кваліфікуючими. Такими обставинами є, наприклад, повторне вчинення правопорушення. В деяких випадках тільки грубе порушення правил тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 108 КпАП).
Іноді правопорушенням визнають лише злісне діяння. Частіше за все це злісна непокора (ст. 185), злісне ухилення (ст. 185).
Про злісність свідчить невиконання певних обов’язків, розпоряджень, вимог після неодноразового, настійливого їх повторення.
Особу порушника характеризують насамперед ознаки, властиві суб’єкту проступку (вік, стать, службове становище, соціальний стан, протиправна поведінка в минулому), а також поведінка в трудовому колективі й побуті, ставлення до сім’ї, колег по роботі, навчання тощо). Всі ці обставини повинні бути встановлені органом (посадовою особою), який розглядає справу, щоб мати повну уяву про особу порушника.
Ступінь вини правопорушника залежить від форми вчинення проступку, а також від мотиву й мети його вчинення. Зрозуміло, що умисне вчинення проступку відрізняється від вчинення його з необережності. У першому випадку ступінь вини порушника вищий.
Майновий стан правопорушника також має бути враховано під час застосування окремих адміністративних стягнень: штрафу, конфіскації, позбавлення спеціального права, виправних робіт.
Обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визначено відповідно в статтях 34 і 35 КпАП.
Пом’якшуючими відповідальність обставинами визнають:
1) щире розкаяння винного;
2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;
3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або під час збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;
4) вчинення правопорушення неповнолітнім;
5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.
Цей перелік не вичерпний, відкритий. Орган (посадова особа), який розглядає справу, може визнати пом’якшуючими й обставини, не передбачені законом (наприклад, бездоганну трудову діяльність, похилий вік, наявність у порушника утриманців тощо).
На відміну від пом’якшуючих, у ст. 35 КпАП наведено повний перелік обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення. До них належать: