Вони збентежені, приголомшені, ледве спроможні усвідомлювати, що відбувається. Їхнє липове й несправедливе звинувачення було шите білими нитками. Вони звинуватили не ту людину!
Насправді усі прокурори мають однакову генетичну ваду: вони не здатні визнавати очевидне, навіть коли воно безсумнівне. Вони вдаються до своїх теорій. Вони знають, що мають рацію, бо їх у цьому переконували місяцями, якщо не роками. «Я вірю у цю справу» — одна з їхніх улюблених тез, і вони безтямно повторюватимуть її навіть тоді, коли справжній убивця із закриваленими руками пройде повз них і скаже: «Це зробив я».
Я чимало стикався з таким ідіотизмом раніше, тож пробував уявити, як тепер поведеться Гувер. Та коли він сказав: «Можливо, Ґарді Бейкер і Джек Пілей діяли разом», — я вголос розсміявся.
— Ви серйозно? — рохкає Кауфман.
— Блискуче, просто блискуче, — додаю я. — Двоє чоловіків, незнайомих між собою, одному вісімнадцять років, іншому — тридцять п’ять, приблизно на півгодини об’єднують зусилля, щоб убити двох дівчаток, а тоді розійтись кожен своєю дорогою, ніколи більше не бачитись, приречені тримати язики за зубами. Наполягатимете на цьому під час розгляду апеляції?
— Я б не відкидав таку можливість, — тримається Гувер, почісуючи підборіддя, ніби його гострий розум все ще працює і формулює нові версії злочину.
Кауфман здивовано й недовірливо коментує:
— Дене, ти це несерйозно.
— Я хочу продовжувати, — каже Ден. — Гадаю, Ґарді Бейкер причетний до цього злочину. Я можу домогтися обвинувального вироку.
Так зворушливо бачити, як він пре напролом, вже усвідомлюючи, що помиляється.
— Дайте вгадаю, — звертаюсь я. — Ви вірите у цю справу.
— Вірю, чорт забирай. Я хочу продовжувати. Я можу домогтися обвинувального вироку.
— Певно, що можете, і обвинувальний вирок набагато важливіший, ніж правосуддя, — я втрачаю самовладання. — Домагайтеся свого обвинувального вироку. Ми застрягнемо в апеляційних судах на наступні десять років. Ґарді тим часом чекатиме смертної кари, а справжній убивця розгулюватиме вулицями. А тоді настане день, коли якомусь федеральному судді відкриється істина, і ми отримаємо чергове гучне звільнення. Ви, прокуроре, і ви, пане суддя, постанете ідіотами через те, що виробляєте зараз.
— Я хочу продовжувати, — Гувер повторює, ніби йому заїло платівку.
Я напосідаю:
— Гадаю, я вийду до преси і покажу їм результати досліджень ДНК. Вони вмить поширять новину, а ви, намагаючись продовжити слухання, виглядатимете як парочка блазнів. А тим часом за Джеком Пілеєм і слід прохолоне.
— Як ви отримали його ДНК? — питає мене суддя Кауфман.
— Він вліз у бійку минулої суботи в «Блу енд Байт», йому розтовкли пику, а хлопець, який це зробив, працює на мене. Я особисто зчистив кров Пілея з кулака своєї людини і відправив її в лабораторію разом зі зразком волосся, який мені вдалося здобути раніше.
— Це фальсифікація доказів, — передбачувано коментує Гувер.
— Ой, ну подайте на мене до суду або знову киньте до хурдиги. Ви догралися, Дене, визнайте!
— Я хочу побачити результати дослідження, — каже Кауфман.
— Я отримаю їх до завтра. Лабораторія аж у Сан-Дієго.
— До того часу оголошується перерва.
15.
Час від часу протягом дня суддя і прокурор проводять секретні зустрічі. Мене не запрошують. Формальна процедура забороняє подібні потаємні наради, але вони відбуваються. Цим хлопцям потрібно виробити стратегію виходу сухими з води, і то швидко. Тепер вони знають, що я напівнавіжений і все одно викладу пресі результати досліджень. Навіть зараз вони більше переймаються політикою, ніж істиною. Їх турбує тільки можливість зберегти обличчя.
Ми з Напарником повертаємося до Сіті, і я весь день працюю над іншими справами. Я переконую лабораторію надіслати результати досліджень судді Кауфману електронною поштою, і до полудня він уже знає правду. О шостій вечора отримую дзвінок. Джека Пілея щойно заарештували.
Наступного ранку ми зустрічаємося в кабінеті Кауфмана, не у відкритому судовому засіданні, як належало б. Припинення справи у відкритому судовому засіданні поставило б систему в незручне становище, тож суддя і прокурор прагнуть зробити це за зачиненими дверима і якнайшвидше. Я сиджу за столом, Ґарді поруч зі мною, ми слухаємо, як Ден Гувер незграбно виголошує свіже клопотання щодо закриття справи. Я твердо переконаний, що Гувер прагне продовжувати цю любу його серцю справу, в яку він так щиро вірить, але Кауфман сказав: ні; сказав: досить бавитися; сказав: мінімізуймо втрати, позбудьмося цього непоступливого мерзотника разом з його недоумкуватим клієнтом.
Усі папери підписано, Ґарді стає вільною людиною. Останній рік він провів у в’язниці, і я знаю — йому довелося нелегко. Однак рік у в’язниці для невинної людини — це за нашої системи справжнє везіння. Тисячі людей проводять за ґратами десятки років, але то вже зовсім інша історія.
Ґарді трохи розгублений, він не знає, куди йому йти і що робити. Коли нас виводять з кабінету Кауфмана, даю йому дві банкноти по 20 доларів і зичу успіхів. Його відвезуть назад у в’язницю, щоб він забрав свої речі, а звідти його мама забере його в якесь безпечне місце. Я більше ніколи з ним не зустрінуся.
Він не дякує, бо не знає, що казати. Я не хочу його обіймати, бо він відучора не мився, але ми спромагаємось на міцний потиск рук у тісному коридорі під наглядом двох супроводжуючих.
— Усе позаду, Ґарді, — повторюю я, але він мені не вірить.
Новина поширилася швидко, надворі вже зібралася юрба. Місто Міло ніколи не повірить, що це не Ґарді убив дівчаток Фентрес, незважаючи на докази. Так завжди трапляється, коли копи діють одним зі своїх улюблених методів — пруть в неправильному напрямку, контролюючи плітки і ведучи за собою пресу. Прокурор приєднується до цієї ходи заздалегідь, і невдовзі вона перетворюється в організований і ледь не легітимний самосуд.
Прошмигую через бічні двері до місця, де на мене чекає Напарник. Ми їдемо звідси геть, без усякого супроводу. І коли вже віддаляємось від будівлі суду, два помідори і яйце розпливаються по нашому задньому склу. Я не можу стримати сміху. Я вкотре їду з міста у своєму стилі.
Частина друга. Кімната гучних вечірок
1.
Багатії, як правило, не потрапляють до камери смертників. Лінку Скенлону щодо цього не пощастило, хоча в цьому місті годі знайти й трьох людей, яких турбувала б доля Скенлона чи його щастя. Тут із мільйон мешканців, та коли Лінка нарешті судили й ізолювали, чи не кожен із них відчув щось на кшталт полегшення. Наркоторгівля зазнала потужного удару, але невдовзі відновилася знову. Зачинилися кілька стриптиз-клубів, що потішило чимало молодих дружин. Батьки дівчат-підлітків говорили між собою, що тепер їхні доньки у більшій безпеці. Власники розкішних спорткарів розслабилися, адже крадіжки автомобілів різко скоротилися. А головне — політики і фахівці з боротьби з наркотиками полегшено зітхнули і розраховували на зниження злочинності. Так воно й трапилося, але тривало недовго.
До смертної кари за вбивство судді Лінка засудив неупереджений суд присяжних. Невдовзі після того, як він опинився у камері смертників, основного адвоката його захисту знайшли задушеним. Тож, гадаю, адвокатська колегія Сіті також відчула полегшення, коли Лінка посадили.
Хоча, якщо замислитись, мало б бути кількасот людей, яким справді бракувало Лінка, принаймні спочатку. Це, скажімо, похоронні агенти, стриптизерки, персонал автомайстерень і продажні копи. Але зараз це не має значення. Усе те було шість років тому, а відтоді Лінк налагодив діяльність більшості своїх бізнесів, уже перебуваючи за ґратами.