Зазвичай я кидаю: «Хтось же мусить» — і йду геть.
Хіба нас насправді цікавлять справедливі судові розгляди? Ні, не цікавлять. Ми хочемо правосуддя, і то негайно. А правосуддя, як вважається, у кожному конкретному випадку може бути своє.
А ще ми не надто переймаємося справедливими судовими розглядами, бо ми їх не маємо. Презумпція невинуватості перетворилася на презумпцію винуватості. Вага доказів — пародія, адже докази часто вводять в оману. Винуватість без обґрунтованих сумнівів означає: якщо він, можливо, скоїв це, то приберімо його подалі з очей.
Коротше кажучи, адвокати поховалися, і у Ґарді не було захисника. Тож завдяки своїй репутації — сумно це чи ні — я невдовзі отримав дзвінок. У цій частині країни в юридичних колах чудово знають: якщо не можете знайти нікого іншого, зателефонуйте Себастьяну Руду. Він захищатиме будь-кого!
Коли Ґарді заарештували, люд юрмився довкола в’язниці й голосно вимагав правосуддя. Коли поліція конвоювала Ґарді до автомобіля, який мав відвезти його до суду, натовп проклинав його й закидав помідорами і камінням. Це було детально висвітлено у місцевій газеті і навіть потрапило до вечірніх новин Сіті (у Міло немає мережевої станції, лише бюджетне кабельне телебачення). Я вимагав змінити місце проведення слухань, вмовляв суддю перенести процес за сотню миль звідси, щоб ми могли сподіватися знайти присяжних, не налаштованих щодо юнака упереджено, чи принаймні не схильних проклинати його щодня. Але це було відхилено. Усі мої клопотання, подані до початку слухань, було відхилено.
Знову ж таки, місту потрібне правосуддя. Місту потрібне зближення. Мене і мій фургон не зустрічає юрма, коли ми під’їжджаємо до будівлі суду, та постійні дійові особи вже тут як уродились. Вони зовсім близько купчаться за поліцейською огорожею, тримають у руках примітивні плакати із влучними гаслами: «Убивцю дітей — на шибеницю», «Йому місце у пеклі», «Негідник Руд — геть із Міло!» Тут із дюжина цих убогих особин, вони просто чекають, щоб поцькувати мене та, головне, продемонструвати свою ненависть Ґарді, який прибуде сюди хвилин за п’ять. У перші дні слухань ця невеличка юрба привертала до себе увагу камер, кілька з цих людей із плакатами навіть потрапили в газети. Це їх, звісно, надихнуло, відтоді вони стовбичать тут щоранку. Гладуха Сьюзі з плакатом «Негідник Руд», здається, готова пристрелити мене. Буллет Боб, який назвався одним із родичів убитих дівчаток, розводився на тему «Слухання — це марнування часу». Боюся, тут він мав рацію.
Коли фургон зупиняється, Напарник швидко обходить його, підходить до дверцят з мого боку, де до нього приєднуються троє хвацьких супроводжуючих приблизно його розмірів. Я виходжу з авта, повністю прикритий, і прошмигую в задні двері будівлі суду, а Буллет Боб вигукує, що я проститутка. Ще одне безпечне прибуття. Мені не відомо про жоден випадок в наші часи, коли адвоката застрелили в момент входу до будівлі суду посеред судового розгляду. Однак я змирився з тим, що цілком можу стати першим.
Ми піднімаємося вузькими задніми сходами, прохід якими заборонено для інших, і мене проводять до крихітної кімнати без вікон, в якій раніше в’язні чекали на зустріч із суддею. За кілька хвилин прибуває Ґарді, цілий і неушкоджений. Напарник виходить і зачиняє двері.
— Як справи? — питаю, коли ми залишаємося вдвох.
Він усміхається й потирає зап’ястки, розкуті на кілька годин.
— Здається, нормально. Не виспався.
А ще він не помився, бо не любить приймати душ. Часом він миється, але гарячу воду не вмикають. Тому від Ґарді тхне давнім потом і брудною постіллю, і я тішуся, що від присяжних він буде достатньо далеко. Чорна фарба потроху облазить з його волосся, воно щодня світлішає, а шкіра блідне. Ці зміни кольорів відбуваються на очах у присяжних. Для них це ще одна ознака його тваринних нахилів і зв’язків із сатаністами.
— Що буде сьогодні? — цікавиться він з напівдитячим інтересом. У нього IQ на рівні 70. Цього достатньо, щоб бути притягнутим до відповідальності і засудженим до смертної кари.
— Боюся, нічого нового, Ґарді. Анічогісінько нового.
— Ви можете примусити їх припинити брехати?
— Ні, не можу.
У влади немає речових доказів причетності Ґарді до убивств. Жодних. Однак замість зважити на цю відсутність доказів і повторно розслідувати справу, влада робить те, що робить зазвичай. Вона вперто гне свою лінію через обман і фальшиві свідчення.
Ґарді два тижні провів у судовій залі, слухаючи брехню, заплющивши очі й повільно похитуючи головою. Він може хитати головою годинами поспіль, і присяжним може спасти на думку, що він божевільний. Я казав йому припинити, сісти, взяти ручку і писати щось у блокноті, щоб удати, ніби він при тямі й хоче боротися, хоче перемогти. Але він просто не може цього робити, а я не можу сперечатися зі своїм клієнтом у судовій залі. Також я казав йому прикрити руки і шию, щоб приховати татуювання, але він ними пишається. Я казав йому познімати пірсинг, та він воліє залишатися таким, як є. Керівництво в’язниці у Міло забороняє всі види пірсингу, крім, ясна річ, випадку, коли ви — Ґарді і вас ще повезуть до зали суду. У цьому разі обвішайте пірсингом всю свою пику. Виглядайте якнайсхибнутішим і якнайогиднішим сатаністом, Ґарді, аби ваш пірсинг не викликав сумнівів у вашій вині.
На гачку — вішак з його повсякденним одягом — білою сорочкою і простими штаньми. Я заплатив за цей простенький ансамбль. Він повільно розстібає оранжевий в’язничний комбінезон і знімає його. Білизни він не носить, це я побачив ще в перший день слухань і відтоді намагався не зважати на це. Він повільно одягається.
— Стільки обману, — каже Ґарді.
І він правду каже. Влада вже викликала дев’ятнадцять свідків, і кожен з них як не прибрехав, то геть усе збрехав. Патологоанатом, який робив розтин у державній кримінальній лабораторії, повідомив присяжним, що дві неповнолітні жертви потонули, але додав, що «травми від удару тупим предметом» на головах також відіграли свою роль. Обвинуваченню хотілося, щоб присяжні повірили, що дівчаток зґвалтували і до смерті побили, перш ніж кинути в ставок. Немає жодного речового доказу, що жертви піддалися будь-якій формі сексуального впливу, але це не завадило обвинуваченню включити цей момент до справи. Я напосідав на патологоанатома три години, але безнадійно сперечатися з експертом, навіть із некомпетентним.
Оскільки доказів влада не має, їй довелося дещо сфабрикувати. Найбільше обурили свідчення в’язничного стукача, якого називали Півником — отаке красномовне прізвисько. Півник — відомий судовий брехун, він свідчить постійно і скаже будь-що, що забажають прокурори. Щодо Ґарді — Півник вкотре опинився у в’язниці за розповсюдження наркотиків, йому загрожує десять років ув’язнення. Копам були потрібні якісь свідчення, і під руку їм саме втрапив Півник. Вони розповіли йому про деталі злочину, а тоді перевели Ґарді з регіональної в’язниці до окружної, де утримували Півника. Ґарді не знав, чому його перевели і що він потрапив у пастку. Це трапилося до того, як залучили мене. Вони помістили Ґарді у маленьку камеру з Півником, який прагнув поговорити і хотів чим-небудь допомогти. Він заявив, що ненавидить копів і знайомий з кількома хорошими адвокатами. А ще він читав про вбивство двох дівчаток і йому здавалось, він здогадувався, хто насправді їх убив. Оскільки Ґарді нічого не знав про вбивство, додати йому було нічого. Однак за двадцять чотири години Півник заявив, що почув повне зізнання. Копи витягли його з камери, і Ґарді більше не бачив його, аж до слухань. Як свідок, Півник ретельно вимився, надягнув білу сорочку з краваткою, підстригся і приховав від присяжних свої татуювання. У найяскравіших деталях він розповідав, як Ґарді стежив за дівчатками аж до лісу, зіштовхнув їх з велосипедів, позв’язував, позатуляв роти, а тоді мучив, домагався, потім бив їх і зрештою покидав у ставок. За версією Півника, Ґарді був під кайфом і слухав хеві метал.