Коли всі всідаються, заводять присяжних. У бокс запхано чотирнадцять людей — дванадцять обраних плюс пара запасних на випадок чиєїсь хвороби чи інших обставин. Їх не ізолювали, хоч я цього вимагав, тож на ніч вони можуть іти додому і за вечерею перемивати кістки мені й Ґарді. Наприкінці кожного дня Його Честь попереджає їх не промовляти ані слова щодо справи, але ви можете майже чути, як вони базікають, їдучи звідси. Вони вже прийняли рішення. Якби вони голосували просто зараз, до того, як виступить хоча б один свідок захисту, вони визнали б його винним і вимагали б для нього страти. А потім героями повернулися б додому і розводилися про ці слухання до кінця своїх днів. Коли Ґарді зроблять ін’єкцію, вони будуть особливо пишатися своєю визначальною роллю у вчиненні правосуддя. У Міло їх звеличуватимуть. Їх вітатимуть, зупинятимуть на вулицях, впізнаватимуть у церкві.
Усе ще суплячись, Кауфман вітається з ними, дякує всім за громадянську службу, суворо запитує, чи хто-небудь контактував з ними з метою вчинення впливу. Цієї миті зазвичай кілька поглядів летять у мій бік, ніби я маю час, сили і безглуздя ночами скрадатися вулицями Міло й підбиратися до цих присяжних з метою (1) підкупити їх, (2) залякати їх (3) чи благати їх. Ніхто й не сумнівається, що я — єдиний шахрай у залі, зважаючи на всі гріхи, про які сповістила протилежна сторона.
По правді, були б у мене гроші, час і персонал, я справді пробував би підкупити і/або залякати кожного присяжного. Якщо вже влада зі своїми безмежними ресурсами береться шахраювати у справі й ошукувати на кожному кроці, то обман стає узаконеним. Нема ніяких чесних правил гри. Ніякої справедливості. Єдиний гідний шлях для адвоката, який захищає невинуватого клієнта — шахраювати у захисті.
Однак, якщо адвоката захисту піймають на обмані, його чи її притягнуть до відповідальності в суді, державна адвокатська колегія оголосить догану, навіть можуть винести обвинувачення. Якщо на обмані піймають прокурора, його або переоберуть, або підвищать до судді. Наша система ніколи не притягує до відповідальності прокурорів.
Присяжні запевняють Його Честь, що все гаразд.
— Пане Гувер, — дуже урочисто звертається він, — будь ласка, запрошуйте вашого наступного свідка.
Наступний від сторони обвинувачення — священик-фундаменталіст, який переобладнав старе представництво «Крайслер» на Храм Всесвітніх Жнив і збирає натовпи на свої щоденні спільні молитви. Якось я бачив його по місцевому телебаченню й цього мені вистачило, Тут він товкмачить, що побачив Ґарді пізнього вечора під час молодіжного служіння. За його версією, Ґарді був одягнений у футболку з рекламою хеві метал рок-гурту і якимось сатаністським написом. Відчувалася духовна боротьба, і Богові це не подобалось. Керуючись божественними вказівками, священик зрештою визначив джерело нечистої сили у натовпі, зупинив музику, підбіг до місця, де сидів Ґарді, і вигнав його геть.
Ґарді каже, що ніколи не був біля церкви. Ба більше, Ґарді запевняє, що за всі свої вісімнадцять років ніколи не був у приміщенні жодної церкви. Його мати це підтверджує. Як тут прийнято висловлюватись, родина Ґарді цілковито «нецерковна».
Приймати подібні свідчення у справі про тяжкий злочин абсолютно немислимо. Це безглуздя на межі з дурістю. З огляду на те що вирок буде обвинувальним, всю цю маячню переглядатиме неупереджений апеляційний суд за дві тисячі миль звідси. Ті судді, лише на крихту кмітливіші за суддю Кауфмана, та й то добре, скептично поставляться до вигаданої розповіді провінційного священика про суперечку, яка сталася приблизно за тринадцять місяців до злочину.
Я протестую. Відхилено. Я гнівно протестую. Гнівно відхилено. Гувер, здається, відчайдушно прагне залишити сатанізм у своїй версії справи. Суддя Кауфман вже давно відчинив ці дверцята, тож усе дозволено. Однак він їх причинить, щойно я почну викликати свідків. Пощастить, якщо нам вдасться внести в протокол із сотню слів.
У священика не сплачені податки в іншому штаті. Він не знає, що мені про це відомо, тож порозважаємось під час перехресного допиту. Не тому, що це матиме значення — не матиме. Ці присяжні вже готові. Ґарді — монстр, якому пряма дорога до пекла. Їхня справа — пришвидшити цей рух.
Він нахиляється, щоб прошепотіти:
— Пане Руд, присягаюся, я ніколи не був у церкві.
Я киваю і посміхаюся, бо це все, що я можу зробити. Адвокат захисту не може завжди вірити своїм клієнтам, та коли Ґарді каже, що ніколи не був у церкві, я йому вірю.
Священик має норов, і мені скоро вдається його розізлити. Я використовую несплачені податки, щоб добряче роздратувати його, і він на це ведеться. Я доводжу його до суперечки про Святе Письмо, Трійцю, кінець світу, говоріння «незнайомими» мовами, забави зі зміями, вживання отрути і поширеність сатаністських культів поблизу Міло. Гувер виголошує протести, і Кауфман їх задовольняє. Якоїсь миті набожний розчервонілий священик заплющує очі й підносить руки високо над головою. Я красномовно завмираю, зіщулююсь і дивлюсь на стелю так, ніби з неї випливає вогняна куля. Тоді він оголошує мене атеїстом і каже, що мені місце у пеклі.
— Хіба ви маєте повноваження відправляти людей до пекла? — огризаюсь я.
— Бог каже мені, що ваше місце у пеклі.
— То дайте Йому мікрофон, щоб усі почули.
Двох присяжних це смішить. Кауфману вривається терпець. Він стукає молотком і оголошує обідню перерву. Ми весь ранок згаяли на цього нікчемного лицемірного виродка і його брехливі свідчення, але він не перший місцевий мешканець, який вклинився в слухання. У містечку просто повно типів, які прагнуть стати героями.
4.
Обідня перерва — справжнє задоволення. Через небезпеку виходити з будівлі суду, навіть із судової зали, ми з Ґарді з’їдаємо сендвічі просто за столом захисту. Присяжним приносять такі самі коробки з ланчем. Приносять шістнадцять коробок, перемішують їх, навмання вибирають дві для нас, а решту відносять в кабінет присяжних. Це була моя ідея, бо я не хотів би бути отруєним. Ґарді не переймається: він просто зголоднів. Він каже, що можна собі уявити, яка їжа у в’язниці і що він не довіряє охоронцям. Там Ґарді нічого не їсть, тож, оскільки він тримається тільки на цих ланчах, я запитав у судді Кауфмана, чи не міг би округ розкошелитися і видавати малому по два «гумових» сендвічі з куркою, додаткову порцію смаженої картоплі і маринований огірок. Інакше кажучи, по дві коробки з ланчем замість однієї. Відхилено.
Отож Ґарді дістається половина мого сендвіча і всі мої овочі. Не був би я таким голодним — віддав би йому всю коробку з цією лайняною їжею.
Напарник приходить і знову йде на увесь день. Він боїться надовго лишати наш фургон на одному місці, з огляду на високу ймовірність отримати порізані шини і побиті вікна. А ще в нього є деякі обов’язки, і один з них — час від часу зустрічатися зі Слоном.
У подібних випадках, коли я потрапляю на поле бою у маленькому містечку, яке вже склало свою думку і вже готове убити одного зі своїх мешканців за якийсь огидний злочин, потрібен певний час на пошук контакту. Таким контактом зазвичай є інший адвокат, місцевий, який також захищає звинувачених у кримінальних злочинах і щотижня чубиться з поліцейськими і прокурорами. Такий контакт зринає рано чи пізно, потайки, боячись бути викритим у зраді. Він знає правду або щось близьке до неї. Він знайомий із гравцями — поганими акторами, а часом і хорошими. Оскільки його виживання залежить від підтримання стосунків з копами, службовцями суду і помічниками прокурора, систему він знає.
У справі Ґарді таким моїм союзником став Джиммі Бресап. Ми його називаємо Слоном. Я ніколи з ним не бачився. Він діє через Напарника, і зустрічаються вони в доволі дивних місцях. Напарник каже, що йому близько шістдесяти, у нього довге поріділе сиве волосся, кепський одяг, гучна і лайлива мова, жорстка вдача і він небайдужий до випивки. «Я у старості?» — перепитав я. «Не зовсім», — отака стримана відповідь. При всій хвалькуватості і гучних словах Слон боїться надто зближуватися із захисниками Ґарді.