— Що ж, вона розумна жінка, бо вони справді брешуть. У них немає доказів.
— Хочете, щоб я їй це переказала?
— Мені байдуже, що ви їй перекажете, — відповідаю я, роззираючись довкола, коли ми зупиняємось і чекаємо, поки повз нас пройде один із важковаговиків зі своєю свитою. Я щойно заробив 2 000. За вечір я збагатився на 6 000 і почуваюся дуже добре. На додачу до цього — я дізнаюся неймовірну новину, що не всі присяжні у справі Ґарді Бейкера позбавлені здорового глузду.
— Вона одна така чи у неї є однодумці? — цікавлюся.
— Вона каже, що вони не обговорюють справу.
Тут хочеться розреготатися. Якщо вона не обговорює справу, то звідки її погляди відомі цій дівулі? Просто цієї миті я порушую правила етики і, можливо, заодно й кримінальне законодавство. Це несанкціонований контакт з присяжним, і, хоч він не безпосередній і спровокований не мною, немає сумнівів, що державна адвокатська колегія його не схвалить. А суддю Кауфмана просто розлютить.
— Передайте їй, щоб вона твердо стояла на своєму, бо вони взяли не того хлопця, — кажу їй і йду геть. Я гадки не маю, чого вона хоче, і нічого не можу їй запропонувати. Мабуть, я міг би витратити хвилин десять і вказати на явні невідповідності в офіційних свідченнях, але їй довелося б правильно все запам’ятати і потім точно передати своїй матері. Марні сподівання. Вона ж прийшла сюди на бої.
Найближчими сходами спускаюсь на поверх нижче і, щойно опинившись на безпечній відстані від неї, ховаюся у вбиральні й пригадую її слова. Все ще не віриться. Ті присяжні, як і решта містян, звинуватили мого клієнта ще в день його арешту. Її мати, Глінна Ростон, за всіма ознаками є типовою мешканкою Міло — неосвіченою, забобонною, покликаною бути героїнею для своєї громади в потрібний час. Ранок понеділка буде цікавим. Якоїсь миті, після того, як резюмуємо свідчення, у мене буде шанс кинути погляд у бокс присяжних. Поки що Глінна не боялася зустрічатися зі мною поглядом. Її очі щось та підкажуть, але я поки не знаю, що саме.
Викидаю це з голови і повертаюсь до дійсності. Бій важковаговиків триває вже сорок секунд, і я задоволений, що він затягується. Не можу дочекатися, коли наша невеличка банда знову збереться. Ми зустрічаємося у тій же темній кімнаті за замкненими дверима і не стримуємось у висловлюваннях. Кожен з нас шістьох дістає з кишень готівку. Френкі розгортає записи і стежить, щоб усе було як слід. За вечір на своїх ставках я збагатився на 8 000 доларів, і з них 2 000 підуть Тадео як імпровізований бонус. Я виключу їх з його частки виграшу. Вона буде внесена у звіти для податкової, а ця готівка — ні.
Тадео заробляє 8 000 за свої зусилля, цей вдалий вечір дозволить йому додати до своєї свити ще одного члена банди. Він сплатить якісь рахунки, підтримає родину і нічого не заощадить. Я намагався давати фінансові поради, але тільки змарнував час.
Зупиняюся біля роздягальні, віддаю Тадео 2 000, кажу, що люблю його, виходжу. Ми з Напарником їдемо в затишний бар і випиваємо по кілька келихів. Мені не одразу вдається заспокоїтись. Коли перебуваєш аж так близько до дійства і твого власного бійця в ринзі лише дві секунди відділяють від струсу мозку чи переламу кістки, а тобі у вуха ревуть п’ять тисяч ідіотів, твоє серце стукотить у шаленому ритмі, всередині все перевертається, а нерви натягуються, мов струни. Такого адреналінового потопу я ще ніколи не відчував.
8.
Джек Пілей — колишній бойфренд матері дівчаток Фентрес. Їхнього батька не стало задовго до вбивства, і в помешканні їхньої матері двері не зачинялися за місцевими кавалерами-пройдисвітами. Пілей протримався близько року. Йому вказали на двері, коли вона зустріла продавця уживаних тракторів, в якого було трошки грошенят і будиночок. Вона переїхала, Пілея з розбитим серцем виставили. Його останнім бачили поруч із дівчатками перед їхнім зникненням. Я з самого початку питав поліцію, чому вони не розглядали його як підозрюваного, чи принаймні не перевірили його, але вони спромоглися лише відповісти, що у них вже є підозрюваний. Ґарді перебував під арештом і у всьому зізнався.
Моє тверде переконання — Джек Пілей убив дівчаток на знак якоїсь нездорової помсти. І якби копам не трапився під руки Ґарді, вони рано чи пізно допитали б Пілея. Однак Ґарді — з його моторошною зовнішністю, сатаністськими нахилами і причетністю до сексуальних збочень, став справжнім фаворитом, і назад Міло більше не озиралося.
На думку Слона, який покладається на свої темні джерела, Пілей ледь не кожного суботнього вечора зависає у клубі під назвою «Блу енд Байт». Це приблизно за милю на схід від Міло, колись це була автомайстерня. Зараз там звичайна провінційна забігайлівка з дешевим пивом, більярдними столами і живою музикою по вихідних.
У суботу приблизно о десятій вечора ми зупиняємося на переповненій пікапами парковці. У нас теж пікап — орендований «Додж Клаб Кеб» із двигуном «Рем» і великими покришками. Він, може, надто чистий, як для цього клубу, але ж він належить Гертц[1], а не мені. За кермом Напарник, він має скидатися на роботягу, щоправда, виходить не дуже. Він змінив свій щоденний одяг, вбрався у джинси і футболку з ковбоєм, але це не допомогло.
— Уперед, — оголошую я з переднього пасажирського сидіння. Тадео і Мігель вистрибують із заднього сидіння і невимушено заходять до клубу. Біля дверей їх зустрічає викидайло, який вимагає по десять баксів за вхід з кожного. Він несхвально оглядає їх. Зрозуміло, вони ж смагляві латиноамериканці. Та принаймні не чорні. За словами Слона, мексиканців «Блу енд Байт» ще потерпить, а от чорне обличчя спровокує справжнє безчинство. Але непокоїтись не варто. Ця місцина не привабить жодного притомного чорношкірого хлопця.
Однак безчинство вони таки отримають. Тадео і Мігель замовляють пиво на людному барі й успішно змішуються з натовпом. На них трохи поглядають, але не дуже прискіпливо. Якби ж ці жирні п’яні селюки тільки знали. Тадео голими руками може вирубити будь-яких п’ятьох із них менш ніж за хвилину. Мігель, його брат і спаринг-партнер — чотирьох. По п’ятнадцяти хвилинах спостереження за присутніми і вивчення обстановки Тадео підкликає бармена і каже бездоганною англійською:
— Знаєте, мені треба віддати певну суму хлопцю на ім’я Джек Пілей, але я не впевнений, що зможу його впізнати.
Заклопотаний бармен киває на ряд кабінок біля більярдних столів і додає:
— Третій столик, чувак у чорній кепці.
— Дякую.
— Нема за що.
Вони замовляють ще по пиву і гають час. За столиком Пілея дві жінки і ще один чоловік. Купа порожніх пляшок, всі четверо хрумкотять смаженим арахісом. Частина атмосфери «Блу енд Байт» — порожня шкаралупа кидається на підлогу. У дальньому кінці приміщення заводить свій виступ якийсь гурт, з десяток відвідувачів підриваються танцювати. Пілей, очевидно, не танцюрист. Тадео шле мені повідомлення: «ДП знайшли. Чекаємо».
Вони ще трохи сидять. Ми з Напарником теж сидимо, дивимось і чекаємо, нерви на межі. Як можна передбачити результат бійки у залі, повній захмелілих телепнів, половина з яких мають членські картки НСА[2]?
Пілей зі своїм приятелем переходять до більярдного столу і збираються грати. Їхні жінки лишаються за столиком, їдять арахіс і сьорбають пиво.
— Поїхали, — командує Тадео і відходить від бару. Він проходить між двома більярдними столами і, точно розрахувавши, щосили врізається в Пілея, який думає тільки про власні справи і натирає крейдою кий.
— Якого біса! — сердито гиркає Пілей, зопалу наміряючись відгамселити латиноса. Не встигає він замахнутися києм, як Тадео завдає йому трьох ударів, жодного з яких ніхто не повинен побачити. Лівою — правою — лівою, щоразу цілячись у брову, де швидше стаються розсічення з кровотечами. Пілей важко задкує і не одразу отямлюється. Жінки верещать, зчиняється звична метушня і галас, які супроводжують бійку. Приятель Пілея реагує повільно, але нарешті замахується києм, наміряючись знести Тадео голову. Однак втручається Мігель — щосили поцілює кулаком просто йому в підборіддя. Приятель Пілея опиняється поруч із ним на підлозі. Тадео для певності ще пару разів товче обличчя Пілея, тоді прихиляється і кулею летить в чоловічий туалет. Пляшка пива пролітає і розбивається над його головою. Одразу за ним біжить Мігель, позаду здіймається галас. Вони замикаються й вилазять через вікно. За кілька секунд вони вже в пікапі, і ми спокійно рушаємо.