Так, правду каже погляд Марцелліна: Аецій має на одного приятеля менше, та що порадиш… Велика поетична слава і найвища військова посада — чи це не забагато трохи на одну людину?!.. Марцеллін повинен знати і вірити, що патрикію дійсно неприємно було приносити Меробада в жертву, але що ж він міг удіяти?… Захищаючи панегіриста, розривати спілку із сенатом?… починати боротьбу з могутніми родами тоді, коли Валентиніан все енергійніше і з кожним днем ефективніше збирає правників та урядників довкола себе в нову сильну партію?!.. Був би безумцем, якби так учинив — а без нових панегіриків обійдеться…
Молодий поганин чудово розуміє німу відповідь патрикія. Аецій-бо вже не збагне того, що Марцеллін не лише з жалем, але і з деяким острахом думає про кривду приятеля: переповнений гнівом і гіркотою Меробад повістю відійшов од давнішого діяльного життя і сховався самотньо в якомусь сільському відлюдді у Бетиці.
«На святих геліконських сестер, — скрикує подумки щиро зляканий Марцеллін, — скільки ж вільного часу матиме він тепер на писання поганих віршів і варварської прози?!..»
Басс поглядає на небо. На першу зірку ще, на щастя, почекають, але на заході червоніше, ніж зазвичай, сонце давно вже запалило блідо-сині вершини бруттійських пагорбів і ось — величезне, пломінногриве, прекрасне, — хилиться все нижче і нижче за їхні мальовничі схили, останнім пучком променів рожево барвлячи стіни міста Скілаціуму гарним кольором дівочого тіла. Ще хвилина — і повністю зникне, розпливаючись у чарівному казковому Океаносі тисячею барв і тисячею леліток…
Касіодор таким самим рухом, яким його прабатьки здіймали келиха на честь Геліоса, що опускається в обійми Фетиди, — здіймає свою чару, вшановуючи відхід на спочинок Ока Божого Провидіння. А тоді знову повертається до своєї реляції про посольство до Аттіли.
— Питаю його, чи він справді прагне знищення імперії… чи, попри всю свою дружбу з Аецієм, справді — як кажуть, — готує вторгнення до partes Occidentis?… Усміхається і через грека Онегесія відповідає: «Слава моя і могуть зовсім не потребують позбавляти Валентиніана багряниці й імперії… Я ж люблю його наче брата…» Не зі страхом вже, а зі здивуванням дивлюся на це негарне — сам знаєш, Аецію, яке негарне обличчя… на ті хитромудро усміхнуті оченята… розлізлі губи і кілька волосків бороди… А він сміється. «Моє почуття до Валентиніана таке велике і ревниве, що не заспокоїться, аж доки не отримає якогось доказу взаємності… справді дружнього дару…» Я аж сахнувся. «То ти вимагаєш од західної імперії данини?!..» Вже не сміється, — регоче!.. «Не данини, а тільки дарунку», — перекладає Онегесій. — «І невже ж я смію вимагати?… Покірно благаю…»
Басс насилу стримує сміх, який тиснеться йому на губи. Двадцять років тому Аецій так само промовляв до Плацидії!
— За десять днів, Геркулане, — звертається патрикій до Басса, — сенат мусить ухвалити сталий річний дружній дарунок королю гунів, — щиро прихильного до імперії Аттіли…
Обличчя Марцелліна покрилося легким рум’янцем. Касіодор опустив очі, Басс зітхнув.
— А якщо вічний Август накладе вето? — спитав з ваганням у голосі.
Аецій засміявся.
— Плацидій? Нехай спробує…
Настала хвилина гнітючого мовчання. Її знову перервав Басс.
— Отож, імператор partium Occidentis платитиме данину найдикішому з варварів?!.. — сказав він тихо і з неприхованою гіркотою
— Наймогутнішому з варварів, — скрикнув Аецій. — Та що я кажу, друже?!.. Наймогутнішому з володарів світу!.. А зрештою, — додав за мить, — хіба ж імператор Сходу вже два роки не платить такої данини?…
— Атож, платить, — відповів Басс, — але чи знаєш, найславутніший Аецію, що б я, — Валентиніаном бувши, — відповів на те, що ти сказав хвилину тому?…
— Справді не знаю, Геркулане.
Голос Аеція звучав сухо і майже вороже. Але Басс не розгубився. Навпаки, ще сильніша, ніж до того гіркота, а ще й легкий глум — почулися в його голосі, коли він почав говорити:
— Бувши імператором, я так би сказав, друже: «Схід дійсно платить гунам, але ж Феодосій не має при собі непереможного Аеція…»
— І тому платить сімсот фунтів золота щорічно! — скрикнув патрикій жваво, але вже заспокоївшись, майже по-дружньому, одразу ж розвіюючи тривогу, яка після слів Басса з’явилася на обличчях Марцелліта та Касіодора. — Натомість Захід, який має Аеція, заплатить лише половину цієї суми… Правда, Касіодоре?… Хіба ж не сказав тобі король Аттіла, що хоче від нас не більше, ніж двадцять п’ять тисяч двісті солідів на рік?…
— Було так, як ти кажеш, найславутніший, — підтвердив Касіодор і одразу ж звернувся до Басса: — Сам скажи, Геркулане, хіба ж це не справжній тріумф?!.. За удвічі меншу ціну здобуваємо мир, який нам щонайменше удвічі потрібніший, ніж Сходові…