— Бачите! — розпачливо скрикує квестор святого палацу. — Вже рік минає, відколи ухвалено новий військовий податок — купці сяк-так дають свої силікви, але преславні посесори?!.. Хай їх пекло проковтне!.. Коли б вони не длялися, ми б уже мали досі десять нових легіонів, а так… навіть Італії не оборонимо…
У кімнаті нарад настає переляк.
— Ми не оборонимо, зате Аецій оборонить, — з глибоким переконанням гукає comes rerum privatarum.
— Чим? — гірко посміхається квестор. — Своїми десятьма пальцями?! Навпаки, за всяку ціну мусимо його вмовити, щоб він, кидаючись у вир нерівної битви, не ризикував своєю особою, своєю славою і спокоєм Італії.
— Для нього немає нерівного бою, — впирається comes rerum privatarum.
Тим часом Альбін Соммер уже шепоче імператорові до вуха:
— Даємо дарунки гунам, можемо давати і Гейзеріху.
Обличчя Валентиніана багряніє, він уже розкриває рота, щоб щось сказати, але ось раптом силентіарії, що несуть службу біля дверей, виструнчуються, їхні мечі голосно вдаряють у щити.
— Ave, vir gloriosissime, — охоче й радісно ревуть їхні дужі горлянки.
Аецій швидким пружним кроком входить до кімнати нарад. На нього відразу ж керуються питальні, благальні, жадібні, гарячкові погляди, — повні тривоги і безкрайнього розпачу, але ще й невгасимої надії… глибоко вкоріненої впродовж років віри…
— Чого ж вимагає король Гейзеріх? — тихим, дуже тихим голосом, насилу стримуючи тремтіння губ, питає Валентиніан Август.
— Нічого не вимагає… не сміє вимагати… лишень просить… уклінно просить ласки і честі посвоячитися з імператорською родиною… Просить вічного Августа, щоб він зволив висловити свою згоду пошлюбити старшу свою доньку з королівським сином Гунеріхом.
Якби так Аецій, стоячи на порозі, раптом зірвав свою бороду, широкі щелепи, рум’яні щоки і показав цісарському консисторію худе, вічно жовте і постійно викривлене хворобливою ненависною гримасою обличчя Гейзеріха; якби силентіарії раптом виявилися вандальськими солдатами, а вся Равенна суцільним морем полум’я, — то, напевне, здивування цісаря та найпресвітліших державних мужів було б меншим… А патрикій, задоволений враженням, яке справили його слова, з усміхом продовжував:
— Удостоївшись такої найвищої ласки і честі, король Гейзеріх негайно ж укладе вічний мир з батьком своєї невістки і другого ж дня після оголошення шлюбу виведе з Сицилії всі вандальські відділи, віддавши римлянам Лілібею разом із усіма захопленими ним кораблями. А вандальські кораблі відтоді не нападатимуть на римські галери і сам король догляне, щоб не чинено жодних перешкод чи труднощів у доставці до Італії мавританського зерна.
— А на феод присягне?! — раптом увірвався в тишу, що запанувала після слів Аеція, гарячковий радісний крик Альбіна Соммера.
— Король вандалів не є і не буде федератом, лише самодержавним і ні від кого незалежним монархом, як перський Цар Царів, — відповів Аецій, — але присягне в аріанській церкві на ім’я Господнє, на Ісусів хрест і на свій меч дотримуватися миру з імператором Риму як з рівним…
Альбін Соммер хотів ще щось сказати, але розгубився, вражений гордим, гнівним, зневажливим поглядом цісаря, що, велично схрестивши руки на грудях, процідив крізь зуби:
— Блюзниш, Аецію… Не смій уже нічого більше говорити… Кожне твоє слово — хоч тільки чужу вимогу повторює, — є образою для маєстату Роми і Владаря її…
— Блюзнірство… маєстат… святотатство… ці всі слова, що ти їх, вічний Августе, всмоктав із материнських грудей, наскільки ж іншу вартість, на жаль, мають тепер, ніж у часи дитинства Твоєї Вічності… Наприклад, хіба б я посмів порадити вічній Плацидії сплату данини гунам?… Не зважуся навіть подумати, що б вона на це відповіла, наш вічний владарю… Часи змінюються, а з ними і ми, — як се сказав Меробад, цитуючи якогось старого поета… А, зрештою, наш владарю, хіба ж твій вічний брат Феодосій не є сином франконки?… А твій дядько Гонорій Август хіба ж не пошлюбив по черзі двох дочок Стиліхона, такого ж вандала, як Гунеріх?… Але нащо ж далеко шукати, наш володарю?!.. Як же я міг не згадати цього відразу: адже ж твоя мати, вічна Плацидія, добровільно побралася з варваром, до того ж королем федератів, а не спадкоємцем незалежного королівства!