— Сліпий?… То як же міг писати?!..
— Твоє здивування слушне, найславутніший патрикію. Я помилився… Гомер не написав, — першим проспівав «Іліаду», а записали інші…
— Проспівав?… Гомер?… Я ніколи не чув цього імені…
— Неможливо, Аецію!.. Адже це найбільший поет усіх часів…
Патрикій зморщив брови.
— Жартуєш, достойний мужу… Найбільший поет усіх часів?! Більший за Меробада?…
Насилу тамуючи вибух сміху, не в силі витиснути зі себе й слова, власник Каризіаку лише ствердно кивнув головою.
«Може й не обманює, — подумав Аецій… — Адже й Марцеллін теж не любить поезій Меробада… Але ж цей Гомер, напевне, гірший від Клавдіана[70]».
Голосно повторив цю думку. Посесор вже стримав сміх, який його душив, і лише його очі посміхалися, коли сказав:
— І від Клавдіана кращий.
— Але від Венанція[71] вже ні?
— І від Венанція.
Це вже почало розважати Аеція. Власник Каризіаку, напевне, обманює, — радше через незнання, ніж зі злої волі — але патрикію приємно було гребтися у своїй пам’яті та витягати з неї все нові імена. Як поети, то поети… він мав їх цілу пригорщу: Паллад Александрійський, Єваргій, Марій Віктор, Павлин Ноланський, Пруденцій[72]. Одне за одним кидав у молодого посесора ці славні, шановані граматиками імена, і щоразу чув те саме:
— Гірший від Гомера…
Нарешті вирішив закінчити розвагу, добиваючи противника іменем, що його граматик, учитель Аеція, сорок років тому не вимовляв інакше, як із молитовною шаною. «А все-таки ще непогану маю пам’ять, — щиро зрадів патрикій, — от, нарешті, здалися мені на щось уроки граматика…»
— Марон[73]! — скрикнув, тріумфально дивлячись на власника вілли.
Той серйозно кивнув головою.
— Нарешті ти назвав когось гідного, Аецію, але це теж лише добрий учень Гомера, йому не рівнятися з майстром.
А помітивши, що Аецій знову починає суворо супити брови, квапливо змінив тему розмови.
— Коли закінчу весь переклад, подарую перший кодекс тобі, Аецію… Адже стільки тобі завдячую, я і мій витвір…
— Мені? Ти дуже ґречний, Каризію… краще б тобі стати панегіристом замість перекладати цього свого Гомера, якого ніхто не знає і не читає… А, зрештою, навіщо це читати, коли все, що там є, уже всі знають із книжок Дарія та Капелли?… Спасибі за честь дарування мені кодексу, але я теж його, мабуть, не прочитаю, друже… В юності я любив вірші, але тепер вони мене нудять… Не приховуватиму від тебе: я любив слухати Меробада — те, що писав про мене, а особливо про мого малого Гавденція.
— В «Іліаді» у шостій пісні знайдеш щось достойніше своєї любові до Гавденція, ніж вірші Меробада[74]… А в інших піснях…
Але Аецій уже його не слухав. Зацікавлено і з приємністю роздивлявся атріум каризіївської вілли. Він дуже йому подобався, зрештою, як і весь дім та сам господар, хоча й гаяв час за геть нікому непотрібною роботою та, вочевидь, зовсім не розумівся на поезії. Патрикій імперії здивовано встановив, що досі нічиє житло і жодна вілла не справили на нього такого приємного враження… Не розумів, чому це так, але вже тої першої хвилини, коли він на чолі війська, поруч із Марцелліном і Майоріаном виїхав із лісу та побачив за поворотом срібну стрічку Ізару, а на її тлі блідо-рожевий мармур Каризіаку, зазнав майже такого ж відчуття, як першої шлюбної ночі, коли милувався красою обличчя і тіла Пелагії. Тут і вирішив стати на короткий перепочинок, висилаючи один кунеус кінноти під проводом самого Майоріана аж поза Аксону[75] за найновішими відомостями про місце табору та пересування короля Хлодіона.
Від часу одруження Євдокії та Гунеріха раптова вилазка франків з Токсандрії в напрямку Аксони була першим серйозним порушенням федератами римського миру і легко могла стати прикладом для віднедавна спокійних аланів та бургундів. Щоб заздалегідь запобігти усяким подальшим заворушенням у північній та східній Галлії, Аецій вирішив особисто виступити проти франків, яких мав намір розгромити і налякати на майбутнє так, аби надовго запевнити безпеку Бельгіки, а одночасно дати пересторогу іншим федератам. Хотів-бо на якийсь час покинути Галлію і перебратися до Іспанії, де новий магістр обох військ Віт, наступник Меробада, насилу обороняв тарраконську провінцію від короля свебів, підтримуваного все небезпечнішими селянськими повстаннями. А на трохи дальше майбутнє Аецій планував нову війну проти Теодоріха і жорстоку помсту всьому візіготському народові за мученицьку смерть Літорія…
70
Клавдій Клавдіан — видатний поет пізньої Римської імперії, майстер панегірику. Родом з Александрії.
71
Венанцій Фортунат, «останній поет античності». Згадка про нього в устах Аеція — анахронізм, бо він жив років через сто після Аецієвої епохи.
72
Паллад Александрійський — давньогрецький поет періоду пізньої Римської імперії, один з останніх майстрів епіграми; учень знаменитої Гіпатії. Євагрій — можливо, Евагрій Понтійський, чернець, богослов. Віктор Клавдій Марій — поет і ритор, жив у Марселі. Павлин Ноланський — єпископ і християнський поет. Аврелій Пруденцій Клемент — давньоримський поет часів пізньої Римської імперії.
74
Шоста книга «Іліади» описує зворушливу зустріч троянського царевича Гектора з його дружиною Андромахою і маленьким сином Астіанактом.